Матусі всієї "Шахти" - 95!

Треба тільки поцікавитись. Ті, хто живе в мікрорайоні "Шахта" м.Ужгород, таку жінку бачать кожен день: сидить на лавці маленька старенька бабуся, тиха, лагідна, чистенька, акуратненька, гріє на сонечку свої старенькі кісточки. Ніхто не пройде, щоб не привітатися з нею, поцікавитись її здоров'ям. Називають її бабусею, інші - Марією, а дехто ласкаво - мамкою. Це наша бабуся Маховська Марія Михайлівна. Бо вона - мамка для мешканців всієї "Шахти".

Марія Михайлівна народилася 14 червня 1909 року, ще до першої світової війни, і багато чого бачила на своєму віку, багато чого пережила, і про це залюбки розповідає. Пам'ять бабка Марія має чудову і тому її залюбки слухають.

Сама вона, розповідаючи про себе, каже, що хоч вона й була із сім'ї більш заможної, проте заміж вийшла за бідного хлопця, бо покохали вони один одного. Жили Марійка й Іванко, як то кажуть, душа в душу. Дуже багато працювали і народили восьмеро діточок: чотири хлопці і чотири дівчини. Любили батьки своїх діток, раділи, що будуть ті колись їм допомагати. Та в 1945 році прийшла в хату біда - помер Іван Маховський. Залишилась Марія вдовицею, а на руках - восьмеро дітей. Інша жінка б розгубилася, та не такою була Марійка. Горювала дуже довго, але не забувала, що вона пот-рібна своїм дітям. І дала вона собі слово, що виростить своїх діточок добрими, працьовитими, слухняними, такими, щоб не було соромно їх пускати в життя, коли виростуть. Дуже важко було їх їй ростити, бо треба було кожен день щось в кожен ротик покласти, а ще одягти, обути. Працювала в людей, літом ходила збирати гриби і ягоди. Продавали на базарі, за виручені грощі купували продукти. Розкоші ніякої не було, але діти підростали і все розуміли. Вони росли дружніми, старші допомагали молодшим, любили свою матусю, і в усьому її слухали й допомагали. Марія ткала полотно, красила його в різні кольори: для дівчаток в червоний, голубий, а хлопчикам - в якийсь темний. Потім шила спіднички, сорочки, штанці. Раділа, що могла одягти своїх дітей. Працювала, працювала й працювала не покладаючи рук.

Коли питають, хто ж їй допомагав, вона каже: коли добрі люди, а більше всього Господь Бог. Він тільки він, каже бабуся, допоміг їй виростити хороших дітей, тому Марія завжди Бога просила, дякувала Йому і завжди молилась і ходила до церкви. Тепер уже не може ходити, бо ноги слабі і болять.

Так у праці й у клопотах і пройшло її життя. Оглянутись не встигла, як виросли діти: ось уже і сини відслужили армію, ось уже й дочки порозз'їжджались і повиходили заміж. Старша дочка і син знайшли домівку в Запоріжжі, старший син залишився в домашній оселі, а Анна, Олена, Поліна, Іринка і Василько оселилися в Ужгороді, куди з часом забрали і її. Марія Михайлівна стримала своє слово: дітей вона виростила, достойних похвали: всі вони великі трудівники, мають спеціальності, хороші сусіди, товариші, мають багато друзів. Про них можна сказати тільки хороші слова.

Переїхавши до дітей в Ужгород, Марія Михайлівна допомагала ростити внуків, правнуків, а тепер уже має й праправнуків. Всіх пам'ятає, всі пам'ятають її, навіщають, не забувають. Не даремно Марія Михайлівна прожила життя на землі: має 15 внуків, 23 правнуків, 4 праправнуків. Всі її люблять. Як не радіти бабусиному серцю!

14 червня Марії Михайлівні виповнюється 95 років. Ми, сусіди, щиро радіємо, що серед нас живе така чудова людина, яка вчить нас працювати, любити людей, допомагати один одному і ніколи не забувати Бога.

Тож ми зичимо їй здоров'я і радості ще на довгії літа!