Загадки празької політики

Вибори до частини верхньої палати парламенту Чехії — Сенату — та до органів влади територіальних громад, які відбулися ще в листопаді минулого року, не привернули до себе належної уваги українських коментаторів. Можливо, через часовий збіг із помаранчевою революцією. А на увагу ці вибори, безумовно, заслуговують — хоча б у контексті погляду на зміни політичних симпатій виборців за неповний рік з моменту вступу країни до Європейської Унії. ПАРАДОКСИ ЧЕСЬКОЇ ДИСКУСІЇ



У Чехії, як і в Україні, зареєстровано десятки політичних партій і постійних коаліцій. Проте лише п’ять-сім є найбільш активними та помітними силами в період між виборами. Політична влада — за незначними винятками — належить чотирьом з них: лівоцентристській Соціал-демократичній партії (СДП), правоцентристській Народно-демократичній (НДП), Комуністичній та консервативному альянсу християнських демократів, народників та Унії свободи.

До найбільших конкурентів, лідери яких і обираються здебільшого прем’єр- міністрами Чехії, належать СДП та НДП. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що у виборах до Сейму у 2001 році СДП вийшла переможницею, однак голосів у парламенті не вистачило на самостійне формування уряду, котрий довелося створювати з ідеологічними (але не політичними) конкурентами з консервативного квартету — вищезгаданого альянсу. Коаліційний ліво-правий уряд об’єднувало одне — єврооптимізм. І дійсно, за час його правління Чехія виконала усі необхідні вимоги для вступу до ЄУ. Повноправне членство в ЄУ було легітимізоване всенародним референдумом у 2004 році.

Не менш абсурдним виглядав і опозиційний альянс антикомуністичних право-центристів від НДП з комуністами. Хоча, на відміну від правлячої коаліції, цей альянс не був юридично закріплений у формі договору та існував на рівні спільної критики — з правого і лівого боків — євроінтеграційних дій чинного уряду.



«ЄВРООХОЛОДЖЕННЯ»



Чеська Республіка прожила період євроейфорії, коли усі демократичні перетворення асоціювались зі вступом до ЄУ. Так само віджили на ідеологічній сцені маргінальні антиєвропейські гасла. Навіть комуністична риторика не була спрямована однозначно проти вступу до ЄУ. Із моменту вступу Чехії до ЄУ політичні настрої в країні дещо змінилися. Розпочалася фаза так званого «євроохолодження», коли історичність моменту приєднання переходить у площину буденної праці.

На цьому тлі в Чехії — як і в більшості новоприєднаних держав — посилювався поміркований євроскепсис. Його політичним виразником виявилася саме НДП — як партія, з якою виборець асоціював стабільність у відстоюванні чеських інтересів у європейській площині. Після парламентських виборів 2001 року до цього часу правляча СДП зазнала аж три виборчі поразки. І якщо перша — вибір на посаду президента довголітнього голови НДП Вацлава Клауса — приписувалася виключно неузгодженості дій всередині коаліції, то минулорічні вибори до Європарламенту подали перший сигнал — чеське суспільство не готове до швидкої інтеграції й тяжіє радше до моделі поступально-планомірної співпраці з ЄУ. Третім нищівним ударом по правлячій СДП стали листопадові вибори до органів регіонального самоврядування та третини членів Сенату. Ці вибори політичні оглядачі встигли назвати «чорним днем соціал-демократії», адже СДП не отримала жодного місця в Сенаті. Помітно загострилася політична криза всередині СДП, котра лише нещодавно змінила свого лідера.

Водночас варто відзначити, що місце Чехії у Європейській Унії не ставиться під сумнів ніким. Йдеться лише про його змістове наповнення. Суспільної дискусії «бути чи не бути в ЄУ» у Чехії не існувало взагалі, адже відповідь на це запитання була очевидною для всіх політичних сил.

Натомість повною протилежністю виглядає ситуація в опозиційній НДП: перемога у виборах президента та до Європейського парламенту закріплювала за нею роль лідера суспільно-політичних процесів сучасної Чехії. Однак такої однозначної перемоги на останніх виборах, здається, не сподівалися й самі партійні функціонери: 36% голосів — майже гарантія, що в наступному році на парламентських виборах відбудеться зміна влади. Голова НДП Мірек Тополанек не приховує своєї підготовки до зайняття в 2005 році прем’єрського посту. Водночас варто відзначити, що активність виборців на останніх виборах була разюче низькою — менше 20%, що вже дало голові СДП привід заявити, що його виборці «просто» не прийшли голосувати.



ПОГЛЯД ІЗ ПРАГИ. ЯКЕ МІСЦЕ УКРАЇНИ В ЄУ?



Дискусії щодо можливого членства України в Європейській Унії не набули в Чехії бажаної нам гостроти. Взагалі українське питання в сучасній Празі ніколи не ставало на перший план. Навіть у дні помаранчевої революції коментарі у ЗМІ були помірковано спокійними, що значно контрастувало з голосом, приміром, польських мас-медіа.

Варто зазначити, що негативне ставлення до України, котре тривалий час існує в Чехії, багато в чому спричинили самі українці-заробітчани, інформація про яких часто з’являлася в кримінальних хроніках. Помаранчева революція, однак, спонукала чеське суспільство згадати, що українці за часів легендарного Масарика були жаданими гостями в Празі. Український Вільний університет та увесь стан українознавчих студій у міжвоєнній Чехії є найкращим доказом цього.

Хоч як це дивно, але найбільшу підтримку європейським прагненням України на сучасному етапі задекларували саме «євроскептики» з НДП. Устами свого голови, Мірека Тополанека, вони заявили про необхідність «дати Ющенку шанс». Натомість голоси правлячої СДП були значно стриманішими, і в них йшлося радше про загальні речі: «вітання перемоги демократії».

Політичні коментатори пояснюють цей феномен двома аргументами. По-перше, європейський скептицизм НДП спонукає партію пропонувати власне бачення майбутньої Унії. Воно передбачає, зокрема, акценти не на поглибленні вже існуючої кооперації, але радше на розширенні її членів і, отже, певного послаблення «унійних пут». Дійсно, прийняття до ЄУ України значно ускладнить шлях до міцного союзу держав, ба навіть свідчитиме про перемогу конфедераційних візій майбутнього Унії. Натомість СДП відстоює, як і всі лівоцентристські європейські партії, позицію федералістської моделі й надає перевагу якості перед кількістю та глибині партнерства в Євроунії. Друга причина — підтримка зумовлена членством НДП у Європейській народній партії, декларація про співпрацю між нею та «Нашою Україною» була нещодавно широко анонсована. Можливо, власне йдеться про елементарну партійну солідарність.

Важливим у будь-якому випадку є те, що європейські прагнення України мають усі шанси отримати з боку майбутньої правлячої партії Чехії значну політичну підтримку.



ПАРТІЙНИЙ ВОДОДІЛ ПО-УКРАЇНСЬКИ



Із наближенням вступу України до ЄУ відбуватиметься реформа партійної системи й у нашій державі. Йдеться, власне, про позиціонування політичних сил щодо місця України в ЄУ. Саме цей критерій стане основним (не кажемо «єдиним») ідеологічним вододілом у політичному житті держави в найближчі десятиліття.

У цьому сенсі видається природним формування такого балансу політичних сил за критерієм підтримки «євроунійного» майбутнього України:



1. КПУ та ПСПУ (соціальні євроскептики) — соціальні та маргіналістичні гасла.



2. Регіони України та СДПУ (О) (цивілізаційні євроскептики) — історичний вибір України орієнтований на Росію та ЄврАзЕС.



3. СПУ та ПППУ (прагматичні євроскептики) — конструктивна критика, однак не відмежування від ЄУ, акценти на захисті вітчизняних підприємств.



4. БЮТ та КУН (національні євроскептики) — захист національної культури від глобалізаційних тенденцій Унії.



5. «Наша Україна» (помірковані єврооптимісти) — за щонайшвидший вступ до ЄУ, однак за зважування кожного кроку.



6. ПРП-НРУ-УНП («радикальні» єврооптимісти) — Україна — це Європа; Європа — це Україна.



У запропонованому баченні розвитку політичних симпатій до Європейської Унії, очевидно, ключова роль віддаватиметься двом напрямкам єврооптимізму, а також прагматичним євроскептикам — СПУ та ПППУ. Саме ці політичні сили приділятимуть європейському вектору зовнішньої (а згодом і внутрішньої) політики ключову роль.

У цьому сенсі видається мало реальним проект політичного злиття «Нашої України» з БЮТ, оскільки такий альянс, по-перше, послабив би маневреність самої «Нашої України», а по-друге, позбавив би український політикум однієї з важливих ніш європейської ідеології. Так само з «Нашої України» варто було б виокремити блок «радикальних єврооптимістів», електорат яких мав би складатись переважно з галицько-волинського та київського молодого покоління, що знає Європейську Унію зсередини, та представників динамічного середнього бізнесу.



ПІДСУМОК



Суперечка взагалі не повинна вестися в площині «варто чи не варто вступати до Унії». Досвід Чехії, де владу здобувають євроскептики, свідчить, що навіть противники європейської інтеграції не виступають проти членства своєї держави в ЄУ, бо іншого цивілізаційного шляху для їхніх країн просто не існує. Перехід публічних дискусій щодо членства в ЄУ України саме у такий формат буде індикатором готовності нашої держави до європейської інтеграції.



"День"