Закарпатець відроджує популяцію диких тварин (фоторепортаж)
Михайло Кениз на 15 земельних паях своїх родичів влаштував Фермерське господарство де тримає благородних карпатських оленів, козуль, утім найчисельніше -- стадо диких кабанів. Нині у них народилися малюки.
Фермер зустрічає біля воріт вольєру та пішки сюди зась. Поле ніби переоране, у дрібних ямках завглибшки з 20 сантиметрів стоїть вода. Сідаємо до дерев’яного возу. Пан Михайло хапає вожжі, стоячи, керує підводою. Двійко коней, занурюючи копита у мокрий грунт повільно тягнуть віз на пагорб.
“Дорослий кабан може проорати своїм рилом навіть мерзлий грунт, -- пояснює чоловік кореспонденту UA-Reporter.com, -- так свині шукають чим поживитись. Кабани поїдають зелену траву, молоді гілки, насіння і навіть коріння, а ще дощових черв'яків, ящірок, жаб, змій та гризунів”.
П’ять років тому фемер закупив кабанчиків у Державному мисливському господарстві “Стир”, на Львівщині. Нині у стаді -- 23 особини.
“Минулого року на корми витратив 35 тисяч гривень: сіно – своє, а 25 тон зернових довелося закупити, своїх улюбленців годую щодня. Дикі свині – більші за домашніх, важать до 300 кілограмів. Вони надзвичайно спритні, навіть на своїх коротких ратицях швидко бігають, добре плавають, чудово маскуються, а ще мають добрі слух та нюх, а зір в кабанів поганий”, -- розповідає пан Михайло.
Віз теліпає з боку в бік, однією рукою міцно тримаюся за борт, іншою вчепилася у колегу. Які там свині, у голові єдина думка: щоб кінь не посковзнувся, а віз не перевернувся. Сонце “золотить” верхівки дерев. Повільно виїжджаємо на пагорб. На іншому боці вольєру бачу стадо кабанів. У самців з щелепи сторчать довгі гострі ікла, верхні – довші, загнуті догори, вони придають кабанам войовничого вигляду.
“Іклами сікачі відбиваються від хижаків та мисливських собак, ведуть смертельні бої із конкурентами, -- пояснює Михайло Михайлович. -- Удар наносять знизу вверх, інколи з такою силою, що навіть міцна грудна клітка і шия самців, що захищена ззовні щільною жироподібною тканиною, завтовшки декілька сантиметрів, не рятує від смертельних ран”.
Раптом фермер помічає у кущах свиняче гніздо. Зупинивши коней, випригує з підводи, хутко пробирається між кущами до невеличкого завалу з хмизу та сухої трави.
“Маю перший опорос, -- чоловік обережно витягає з гнізда маля, завбільшки з долоню. – Поросятам лише тиждень, вони народжуються зрячими, а смугасте забарвлення – для маскування. За півроку вони наберуть у вазі до 30 кілограмів і стануть добрими підсвинками, тоді смужки зникнуть. Восени молодняк продам на Францівщину, місцевому фермеру”.
У стаді диких свиней – матріархат, за вожака, як правило, найбільша самиця. Самцям дозволяють жити в стаді до півторарічного віку, старших самиці виганяють. Перемир’я лише у шлюбний період – у жовтні - листопаді. А за чотири місяці самка приносить 5 - 10 поросят. Швидко фотографуємо малюка, а потримати кумедне поросятко фермер не дозоляє, мерщій повертає його до гнізда.
“Якщо свиня побачить чужинця біля гнізда, атакуватиме, -- попереджає. – А як винюхає чужий запах, може заїсти порося. А великого кабанчика почухати за вушком не бажаєте? Маргоша, іди сюди!”
З кущів виходить здоровезна свиня, бере з руки пана Михайла сухий початок кукурудзи, а той гладить її по холці. Від задоволення місцева “гранд дама” присідає на коліна, за мить – розляглася біля ніг господаря.
“Маргоша родом з Виноградівщині, купив її три роки тому за 950 доларів, -- розповідає. --Вона ручна, живе окремо від стада, довірлива і вірна немов собака. Скоро і вона стане матусею”.
UA-Reporter.com