Великий корабель держави і немічні веслярі української політики

Не перевелися ще на Україні політичні фантазери...

Наталія ЯРЕСЬКО: До 2040-го року Україна за рівнем добробуту наздожене нинішню Швейцарію


НАРОДНА ДРАМА В ТРЬОХ ДІЯХ


Герої: представник партії-гегемона, вже немолодий, але ще й не старий чоловік в окулярах, який досить ексцентрично вимовляє деякі приголосні звуки і вже близько 15 роки з деякими перервами «тусується» на владному олімпі держави;
У президії також очільники різних рівнів, в основному від цієї партійної сили – авангарду (мовити б, одного з китів) української політики; повна зала люду, потенційних виборців, яких у своєму вузькому колі представник партії з товаришами з президії називають «лохи»;
такі ж лохи, але в значно більшій кількості навпроти телеекранів по всій країні Україна.

ДІЯ перша: у залі відчувається неабияке напружене очікування. Навіть діти, ба -- й немовлята (яких не було вдома ні на кого залишити, адже всі зібралися в залі) затихли. Чути як десь високо під стелею пролетіла муха. На сцені і в проходах між рядами стільців з десяток телекамер. «Пора починати!» -- керує режисер. Із-за куліс «виростає» представник партії, підходить до трибуни, розставляє якісь папірці, звертається до зали і президії «Доброго дня вельмишановні співвітчизники!»
До телеекранів припали мільйони майбутніх виборців, які очікують покращення життя від нового епохального явища -- виборів до місцевих органів влади. Коли у завмерлій залі хтось посмів кашлянути, на нього одразу зашушукали з усіх боків.

ДІЯ друга: доповідач поправляє окуляри і продовжує.
Незабаром нас з вами очікує справді епохальна подія: ви обиратимете собі провідників, які в результаті приведуть вас до кращого, гідного нашому європейському вибору життя. Ще ніколи в житті країни доля кожного так не залежала від майбутнього вибору. Тож кожен, хто знаходяться тут у залі та перед екранами своїх телевізорів, повинен пам’ятати, що саме від вас залежить і доля країни, і благополуччя вашої родини та й всього суспільства, а можна сказати, що і Європи і навіть світового товариства.
Я хочу представити вам платформу нашої партії, її лідера, і впевнений, переможця передвиборчих перегонів у всіх регіонах. Уже майже 25 років ми чуємо різні обіцянки, вихваляння напередодні виборів, які вже наступного за їх проведенням дня забуваються. Ми зовсім не такі, ми свого слова дотримуємося зажди. І я думаю, ви вже переконалися у цьому за результатами нашої діяльності, матимете змогу пересвідчитися і в найближчий період, я б навіть сказав до закінчення цього року ми вже будемо зовсім іншою країно.
Лідер нашої партії, усі ми від верхівки – до наших одно партійців, які проживають у найвіддаленіших окраїнах детально обговорили наші наміри і представляємо їх широкому загалу.
Товариші! Ми вже майже чверть століття шукаємо свій шлях: то приглядалися до польської моделі, то південнокорейської (не плутати з КНДР), захоплювалися досягненням в Сінгапурі з його «посадити трьох друзів», та поки що все марно. Це точно не наші шляхи.
Можу з гордістю заявити, що ми винайшли кардинально нові підходи до розвитку суспільства, і переконаний, що високу ефективність від цього зможуть відчути наші співвітчизники уже найближчим часом, а через кілька років ми перетворимося у справжнього» економічного, і не тільки, європейського, сказав би, навіть світового «тигра».
Наш лідер, його найближчі соратники, тривалий час вивчали і шукали причини наших бід. І дійшли до цікавого висновку, можливо правильним буде сказати, відкриття: друзі – нам конче потрібна, і без перебільшення буде сказати, нас врятує таке явище як де-асиміляція.
Що ж це таке і з чим його їдять? – запитаєте ви. Так от я спробую вам довести все доступно. Уявимо нашу країну ніби це -- великий корабель, що курсує в штормових океанських водах сучасного надскладного світу. І управляють ним троє найвищих осіб. Уявіть собі, вони сидять на верхній палубі і довгими веслами намагаються розігнати цей корабель. А ще одному треба слідкувати за маршрутом. Це – вкрай складно. А ось тепер після відповідних змін у законодавстві у нас буде майже тисяча общин. Для цього нам потрібні свої люди на місцях, яких ви повинні обрати. І ви уявляєте собі, як попливе той корабель, коли замість трьох гребців в унісон запрацює стільки весел.
--Товаришу, товаришу постійте! – піднявся з місця дід Климпотюк, який сидів у перших рядах. – А як же всього кілька гребців? Он у Верховній Раді скільки державних мужів, вони чого не веслують…
Доповідач від несподіваного питання дещо збився з пантелику, однак швидко взяв себе в руки.
--Та що там Верховна Рада, -- протяжно повів він. – Ви уявляєте, як вони веслуватимуть: одні -- вправо, інші -- вліво, хтось -- униз, дехто умудриться взагалі на дибки покласти той корабель…
Тут не втримався дід Опанас, який встромив свої розмисли:
--А чого це у час високих технологій наш корабель треба веслами двигати? Невже мотора якось сучасного нема?
-- Двигуни є – і турбінний, і атомний, -- вів далі своєї доповідач. – Та ми ніяк не можемо з ними визначитися. Однак ми обов’язково вмотуємо щось із новітнього у нашу державну машину. А поки що нам потрібен добрий розгін, так би мовити, ривок, щоб можна потім й двигун встановити.
«А як – розгін? Так можна і далеко від берега відпливти, як потім того двигуна доставити?..» -- бурмотів дід Опанас, стинаючи плечима.
Доповідач продовжував. Так от, нам потрібна де-асиміляція. Коли кожен регіон буде бурхливо розвиватися, не треба буде дозволу столиці на різні ініціативи і пориви. Це швидко дасть результат.
Наш лідер з однодумцями вважають, що розбудову нової держави варто розпочати з капітального ремонту доріг та облаштування інфраструктури поблизу них. Для цього вже прийнято низку нормативних актів, зокрема, половина коштів від понадпланових надходжень з митниць йтиме на ремонт автошляхів. Це дасть змогу залучити до робіт широкий загал. Значно зросте кількість робочих місць, збільшаться надходження в бюджети різних рівнів, що, у свою чергу, повинно активізувати діяльність в інших сферах суспільного життя. Так, відчутно зростатиме виготовлення бітуму, щебеню, інших витратних матеріалів, залучатиметься техніка, яку виготовлятимуть вітчизняні заводи. Для цього потрібні метал, гума тощо. Збільшиться потік вантажів, у т.ч. й транзитних, усе навкруги заполонять туристи, які питимуть горілку й пиво, смакуючи варениками й борщем. Настане ланцюгова реакція, яка сприятиме бурхливому розвитку держави, що у позитивному плані відчують наші співвітчизники. Вони поголовно зможуть їздити у турпоїздки по закордонах, і не десь там в Болгарію чи Туреччину, а у найвіддаленіші куточки планети – на Балі, Сейшели чи в Майамі. Наші пересічні виборці після креативних змін в державі матимуть змогу вчити своїх дітей в Оксфорді чи Кембриджі. Хоча триватиме так недовго, бо вже в найближчі роки наші університети складуть гідну конкуренцію світовим лідерам, а ще згодом до нас потягнуться абітурієнти не тільки із звичних сьогодні Індії, Бангладеш чи Зімбабве, але й із США, Швейцарії і Великобританії.
І не тільки абітурієнти захочуть вчитися в нашій суперновітній країні. Ви добре знаєте, що нині мільйони українців через безробіття на батьківщині шукають кращої долі майже по всьому світу. Так ось, уже через невеликий термін нашого правління, яке ґрунтується на де-асиміляції, вони зможуть повернутися додому, де матимуть гідну зарплату, вищу ніж в чехів, угорців чи іспанців. Як ми досягнемо цього? Та дуже просто. Наприклад, ми не тільки зуміємо підняти на новий щабель літакобудування, але використавши наявні резерви і впроваджуючи новітні технології зможемо наздогнати та навіть випередити всесвітньовідомі «Аеробус» чи «Боїнг». І пріоритетом всіх авіакомпаній буде перевезення своїх пасажирів на українських літаках – гарантом якості, безпеки і комфорту. Космічна сфера теж стане головною. На вітчизняних апаратах літатимуть в космос американці, європейці, китайці, а ось нашим північно-східним сусідам – дзуськи, нехай заздрять. І впровадження новітніх технологій відбиватиметься на житті кожного українця. Зокрема, будь-який пересічний наш співвітчизник зможе за місячну (ну, максимум двох-трьох місячну) зарплату чи пенсію придбати собі особистий власний літальний апарат, т.зв. катапульту – ми навіть назву придумали: ЮЛ-50У. Щоб потрапити в будь-яку точку землі, вже не треба буде їхати в аеропорт, а прямісінько з дому вигідно літати чи то на Далекий Схід, Японію, США, Канаду чи Австралію. Навіть на Північний чи Південний полюси.
--Зачекайте, зачекайте товаришу! – знову не втримався дід Климпотюк. – А як ми там в небі будемо розминатись. Адже я так розумію, що навіть сам зможу за свою пенсію купити катапульту, тоді ж скільки нас там буде літунів.
--Та це дрібниці, -- одразу ж парирував доповідач. – Он бджоли літають і не збиваються, приблизно за таким принципом функціонуватимуть і катапульти, в які буде вмонтовано спеціальні механізми.
Хоча це не головне, ви знаєте хто одного прекрасного дня зніме фурор на щорічному Детройтському автосалоні. Звичайно, бурхливо розквітла нація. Саме вітчизняне авто під гучною назвою, наприклад, «ЗАЗмерс» чи «ЗАЗбех» заставить пришвидшено битися серця мільйонів, та що там мільйонів, сотні мільйонів чи навіть кількох мільярдів автолюбителів. Правда, є побоювання, що хтось з них може не витримати і не пережити цього захоплення. Це буде не бачений досі механізм, для якого назва автомобіль є навіть принизливою. Словами описати це неможливо, отож перейдемо до інших наших майбутніх досягнень.
Великі сподівання, і не безпідставно, ми покладаємо на сільське господарство. Тут у нас широке поле для можливостей. Насамперед, нам потрібна селекція. З технікою розібралися, адже якщо ми вразили Детройський салон, то взагалі зайве говорити про таке питання. За нашими комбайнами та іншою сільськогосподарською технікою іноземці товпичитимуться у величезних чергах. Доведеться будувати наші заводи за рубежем, щоб хоч якось полегшити участь охочих придбати надсучасну українську техніку. А ось ще нам конче необхідна селекція. Наприклад, взяти соняшник. Скільки на ньому плодів сьогодні – так по одному т.зв. кошику на рослині. А чому б нам не вивести плоди із трьома, п’ятьма чи навіть десятьма кошиками на одному стеблі. Я припускаю, що такі завдання посильні для нас. І це стосується не тільки соняшника, але й кукурудзи, інших зернових. Чому б нам в рази не збільшити кількість колосків пшениці, жита чи ячменю? Ось де наші резерви, людство ще не дійшло до цього, тож ми в результаті де-асиміляції будемо в авангарді цих досягнень. Або взяти деревину. Сьогодні для того, щоб смерека досягла своїх промислових кондицій треба 30-40 літ. Чому б не добитися того, щоб цей процес тривав всього 4-5 років. Завдяки майбутнім досягненням вітчизняної науки вже у короткостроковій перспективі це вельми реально. Приблизно таке ж буде і в тваринництві.
Ми значно наростимо інтелектуальний потенціал нації. І водночас спростимо набуття знань і професійних навичок. Для цього кожен житель країни буде забезпечений спеціальним засобом – т. зв. компактом під назвою ПП-1У. Уже із шкільних років наші маленькі громадяни стануть щасливими власниками цього диво-чуда. Хоча їм із плином часу приблизно раз на рік треба буде змінювати компакт, адже вони буду різні для дорослих і дітей, щоб мозок бува не закипів у малечі. Подібна ситуація складеться в медицині, коли кожен українець матиме спеціальний пристрій, назви ми ще не придумали. Не потрібно буде вже ходити по лікарях, а все просто – приставив прилад до голови і результати миттєво на моніторі. Захворів не дай Бог якийсь орган – хворобу одразу можна діагностувати, вилікувати чи навіть замінити елемент організму на новий. Ось воно наше майбуття…
Хоча не обійтися і без певних проблем. Наші успіхи не залишаться непомітними у світі. Тож уже невдовзі до нас потечуть людські потоки звідусіль. Без спудеїв залишаться навіть Оксфорд і Кембрідж, які змінили їх на Одесу, Львів, Харків.
…Міліють натовпи на Мантхеттені, обезлюдніли Майамі, Сан-Франціско, Бостон і Чикаго. Закриваються автомобільні заводи Німеччини, Великобританії, Франції й Італії. Фінансові установи Нью-Йорка, Лондона, Франкфурта-на-Майні, навіть здавалося б непохитної Швейцарії залишаються без коштів, які акумулюються в Києві та інших українських містах. Уже й Гаазький суд переїжджає на Печерські пагорби. Голівуд облюбував собі Одесу, NESTLE опинився у Вінниці. ФІФА та УЕФА покидають Берн і Ньон та обживаються в Луцьку і Нововолинську відповідно. Брюссель покидають установи Євросоюзу – куди переїжджають, гадаю, деталізувати навіть не варто. Потяглися на нашу територію заробітчани-іноземці з Євросоюзу, Америки, Японії, Саудовської Аравії та Катару. Деякі країни просяться повністю вписатися в наш простір. Це відіб’ється на значному зростанні кількості жителів, в країні. Особливо це відчуватиметься в столиці, межі якої протягнуться не тільки до Полтавщини, Чернігівщини, Черкащини, Вінниччини, а навіть до Кіровоградської області. Хоча її на той час треба буде перейменувати. І взагалі, Москва і Сан-Петербург на цьому тлі видаватимуться невеличкими деревеньками. Не кажучи вже про Ригу, Вільнюс чи Братиславу з Будапештом.
Від аури, яка оповила приміщення, муха зірвалася із стелі і пішла в круте піке, опинившись на підлозі. Та ніхто на це не звертав уваги.
--Зачекайте, зачекайте, товаришу! – знову, незважаючи на заборону задавати питання у ході доповіді, не втримався дід Опанас. – А як це наша планета витримає таку масу людей на певній території. Чи не зверне вона з орбіти?
-- Та ви задаєте недоречні питання, -- впевнено тримався доповідач. Впроваджена нами в життя де-асиміляція дасть неймовірні результати і на той час ми вже зможемо управляти планетою Земля, припускаю, що навіть й іншими елементами Сонячною системою. Більше того, ми зуміємо маршрут нашої планети вистроювати у певне русло, навіть він може бути синусоїдний. Відкрию вам навіть деяку таємницю і поясню детальніше: добре проголосували за нашу партію в певному регіоні нашої держави, ми їх дещо наблизили до сонця, і взимку там тепліше. А де результати так собі, з навколишньою температурою буде все звично, як тепер. Тож нехай спробують заплатити за газ за навіть нинішніми соціальними цінами. А ще на місці Чорного моря та територіях кількох держав, які в результаті наших успіхів обезлюдніли, бо всі переселилися туди, де краще, з’явиться п’ятий світовий океан – над його назвою ми ще подумаємо. Не гідно такій могутній державі обмежуватися якимось звичайним морем, тут потрібен відповідний розмах -- свій океан. Як мовиться, могутньому кораблеві велике плавання.
І ще одне важливе на сьогодні питання. Уявіть собі, та ми взагалі забудемо про корупцію. Із зростанням рівня життя наших людей вона викоріниться назавжди і безповоротно. Можливо й лайка така буде: «А щоб ти, негіднику, став митником чи ще якимось корупціонером». Позитивні процеси поширяться навіть на олігархів і на цьому поприщі вони, можливо, самоліквідуються. Так буде вирішено ще одну насущну проблему. Кожен українець буде жити щасливо і багато, а ми станемо нацією світового масштабу, гегемоном планети Земля. І підтвердженням нашої величі буде вітчизняна валюта – платино-гривеник. Нам уже не досить золота, нам треба платиною підтверджувати вагомість нашої валюти. І уявіть собі, що ви отримуватимете нинішні пенсії і зарплати у платино-гривениках, які будуть еквівалентні 1 до 20 євро або 22 з половиною американських доларів. Важко навіть уявити на якому високому рівні опинимося у порівнянні з економіками інших країн. Якщо США чи Китай дотягнуть до чверті нашого річного ВВП, то їм ще дуже поталанить.
Ось таким бачить майбутнє наш лідер та всі члени нашої партії. Справа залишилася за малим: довіритися нам і проголосувати за нас. А там ми покажемо результат. Після такого вичерпного обґрунтування нашого майбуття, можемо перейти до запитань, якщо вони у вас ще є.
Дід Климпотюк, який ще в кінці 40-х років минулого століття служив у радянському війську на території колишньої соціалістичної Німеччини, зважаючи на власний армійський досвід, знову проявив ініціативу.
--У мене не питання, а пропозиція, -- поважно повів він. – Гадаю, що нам не варто видавати усі наші майбутні успіхи світовій спільноті, бо нелегали можуть з Німеччини, Швеції, Австрії Швейцарії чи Великобританії уже повалити до нас – що тоді будемо робити?..
-- Спасибі за таку думку! – палко мовив доповідач. – Ми обов’язково врахуємо її у подальшому.
Вирішила продемонструвати політичну обізнаність і колишня колгоспна бухгалтерка бабка Соня, яка сиділа в оточенні численних родичів.
--А які стосунки у вашої партії і чи є конкурентами або союзниками інші учасники виборів, наприклад, «Їх Рай» чи «Возмертвленіє»?
У залі зашуміло, з усіх боків почулися підказки правильних назв партій. Натомість чоловік за трибуною нічого не став уточнювати, сприйняв запитання без зайвих емоцій.
--У кожному регіоні виходитимемо з результатів виборів, тоді й визначатимемося, -- відповів залу.
Встряла в дискусію і місцева вчителька української мови і літератури немолода вже жінка Ганна Михайлівна, яка вчилася ще тоді, коли в університетах справді надавали відповідні знання.
--А як це зрозуміти – де-асиміляція? – запитливо вп’ялася у вічі чоловікові на сцені. – Адже правильно повинно бути дисиміляція.
--Ну, це так у вас, нормальних людей, -- промимрив доповідач. -- А в нас, політиків, повинна бути саме де-асиміляція.
Філолог нічого не розуміючи тільки стинала плечима.
Ніяк не вгамовувався дід Климпотюк. Служба в армії надовго врізалася в голову. Навіть після демобілізації чоловік регулярно слідкував за подіями в армії, добре знався на озброєнні. Тож це відбивалося й на спілкуванні.
--А як там цей рух, ніби… Бе…еМПе? Чи то вже він перейменований? Злився з кимось чи йде окремо на вибори? – старий запитливо спрямував погляд на сцену.
У президії дещо знітилися, очільник регіону та колеги по нещастю опустили очі до низу. У залі знову зашуміло, почулися підказки правильної назви. Ведучий ніби пропустив це питання мимо уваги.
У повітрі нависла зворушлива тиша. Стало зрозумілим, що нагальні ідеї, про які йшлося на цьому заході, вичерпалися.
Очільник регіону рвучко підбіг до мікрофона і прокричав:
--Спасибі за увагу! До нових зустрічей. З нашою перемогою усіх вас…
Глава, доповідач та люди з президії швиденько збігли зі сцени, гуртуючись в купки в передчутті гостини. Вимикаються відеокамери, техпрацівники змотують проводи. Люд, вкотре в очікуванні кращої долі, розходиться по домівках.

Спостерігав за цим дійством та все записав Артем Воропайчик

…Хоча постривайте, ще не все!

ДІЯ третя, незакінчена…
Уже за кілька днів в Україні пройдуть місцеві вибори. Претенденти на крісла депутатів чи сільських або міських голів як і зазвичай вкотре годують виборців численними обіцянками. Хоча варто дати їм свою оцінку, не куплятися на солодкі слова і нездійсненні мрії, а тверезо проаналізувати їх попередні здобутки та плани на майбутні, і вже тільки тоді опускати бюлетень в урну з тією чи іншою кандидатурою. А то ті обіцяльники нарозповідають, а після голосування, всівшись у зручні владні крісла, вкотре забудуть про нагальні потреби своїх виборців і дбатимуть хіба що власні інтереси…