Славний підземний ресторан «Скала», який свого часу був візитівкою Ужгорода. Що далі...? (ФОТО)

Місяць тому ужгородець Олександр Нікітчук у будинку батьків на вулиці Собранецькій затіяв ремонт. Коли зірвав плитку із підлоги, натрапив на бляху, яка прикривала квадратний колодязь у чоловічий зріст. «Поліз далі й потрапив до тунелю, — згадує він. — Враження такі, наче знайшов у квартирі ще одну кімнату, про яку ніколи не здогадувався, ну і, звісно, скарби, скелети… Я гадав, що це якась комора, а насправді будинок виявився коморою у порівнянні з цими гротами».

Коли ж їх дослідили, то з’ясувалося, що під будинком розташовані зали колись славного підземного ресторану «Скала», який свого часу був візитівкою Ужгорода.


У підземному царстві нас зустріла його кількаметрова «хазяйка»


3 грудня Олександр вирішив показати знахідку журналістам і друзям-митцям. Озброївшись ліхтариками та відповідним одягом, розпочали спуск. Спочатку маленькою драбиною спускаєшся у вузьку яму розміром у твій зріст. Потім найнебезпечніша ділянка — просуваєш тіло у вузенький прохід (не для тих, у кого фобія закритого приміщення), відтак ще одна перешкода, яку треба подолати. І тільки після цього потрапляєш до темного підземного царства. Як з’ясувалося невдовзі, ми опинилися у… колишніх вбиральнях ресторану. Тепер там тільки потріскана плитка, облущена штукатурка. Звідси й почалися мандри підвалами. Олександр каже, що намагався в архівах знайти якісь карти, але поки безрезультатно. Подейкують, що колись ці підвали прорубали ще турки, як і винні у Середньому. Про що можуть свідчити кам’яні виступи у стінах. З речей чогось цікавого тут мало, хіба що старий поіржавілий сейф (відкритий, до речі). Підвали добре збереглися, бо тільки в одному місці на стіні ми знайшли білу мохнату плісняву чи грибок, що вкрилася крапельками коричневого кольору. А ось і гвинтоподібні східці наверх.





Саме ними колись спускалися в ресторан, про що свідчить карта — «дороговказ», видовбана у камені. Слова «Вхід», «Буфет» добре проглядаються. А це що за диво із білого каменю?! Величезна жінка із піднятою рукою, яка вимурувана у стіні. Друзі підказують, що за переказами — це робота одного із корифеїв закарпатського малярства Федора Манайла.


Тут тепло, хоча температура +10, кисню вистачає. Із живих істот зустріли хіба що павука на вентиляційній трубі (ну і плісняву). А ще стара пляшка з-під горілки та пластиковий стаканчик. Етикетка свідчить, що тут її розпили у 2003 році. У цих підвалах дуже легко заблукати тому, хто вперше сюди потрапить, оскільки є багато різних поворотів і залів. Але ми ж мали надійного проводиря, тому повернення зайняло всього кілька хвилин. Враження не описати. Це щось схоже на машину часу, коли ти опиняєшся в іншому столітті, починаєш уявляти, як тут колись ходили офіціанти, відпочивали люди.


Цікавість взяла верх, і ми вирішили знайти центральний вхід у ресторан, куди вели ті загадкові сходи у підземеллі. Зробити це було нескладно, бо він у сусідньому будинку № 32, де нині працюють буфет і магазин «Скала». Для «прикриття» хлопці замовили 100 г і ми пройшли у вимуруваний каменем відділ магазину зі столиками. Тільки після того, як продавчиня пішла за березовим соком і включила світло у сусідньому із нами «квадраті», стали помітними масивні поіржавілі двері. Нині вони заставлені запасами горілки, пива та іншого начиння для магазину…





Федя, «діч» і… «Троянду»


Історія «Скали» веде у далеке минуле. На початку ХІХ століття це був «Королівський підвал». А тоді вулиця звалася не Собранецькою, а «Під садом» (малися на увазі сад і виноградники на південно-західному схилі Кальварії, в урочищі Малий Дайбоц). Свою назву підвал, який був найбільшим не тільки на Собранецькій, але й в усьому Ужгороді, отримав від того, що належав королю, розповідає у книзі «Ужгород відомий і невідомий» історик Йосип Кобаль. Сюди міщани звозили десятину вина — королівський податок.


Є відомості, що після Другої світової війни цей підвал віддали харчоторгу, який зберігав там засолені овочі. Ця інстанція згодом провела укріплення і розширення підземель. Але достеменно відомо, що тільки у 1968 році в підвалі облаштували ексклюзивний ресторан «Скала» (в ті часи Собранецька стала Радянською). Загальна довжина його підвальних приміщень сягала півкілометра. Сам ресторан, який мав п’ять різних залів (малий, великий, мисливський, дегустаційний, бар), знаходився на глибині 20 метрів, каже пан Кобаль. Одночасно він міг прийняти до 400 відвідувачів. Тому кажуть, що був чи не найбільшим рестораном на той час.


Ужгородка Марія Сютрик, якій нині далеко за 80, а в ті часи знаний ендокринолог, розповідає, що бувала у ресторані хіба раз чи двічі. З її ж слів, його зробили так, «на пробу», мовляв, піде народ чи ні. Пішов! «Помалу згодом сюди потрапити було не так вже й легко, навіть тим, хто був знаним у місті. Бо переважно заклад призначався для великих гостей, що приїжджали в Ужгород із цілого СРСР. Вели сюди, щоб від стороннього ока подалі», — згадує жінка. Заходили й туристи. Працював ресторан до 5-ї ранку. Вхід у «Скалу» був платним — 10 рублів. “Та хіба це були гроші?! На 10 рублів гуляли всю ніч, — згадує ужгородка Марія Боднар. — Я була студенткою і, коли дівчата питали: «Моріко, куди йдемо сьогодні?», то всі одноголосно казали, що у «Скалу». Куди ж іще?!» Меню там було різноманітним: і коньяки, і вина відомих закарпатських виробників, лоці печене, шніцель по-мукачівськи, страви із дичини.





Інтер’єр у залах різнився. Тут стояли добротні дерев’яні меблі, а в мисливському залі висіли трофеї. Був і камін. Саме тут замовляли страви із дичини (куріпки, фазани). А от у дегустаційному за меблі слугували величезні винні бочки, а подавали тут найкращі закарпатські вина: «Троянду Закарпаття», «Іршавське», «Променисте» та багато інших. Саме за цими винами колись приїжджали сюди навіть із Сахаліна. А яка була музика!?

«Скалу» вбив грибок чи антиалкогольний закон?


Розквіт ресторану припав на 1974—1975 рр. Тому й кілька фото, які є доступними в мережі, зроблені саме в ці часи. Ужгородка Марія Біксей була тут у лютому 1975 року зі своїм нареченим. «Дуже загадкова атмосфера, циганський оркестр. Незабутнє враження», — згадує. Але в середині 80-х ресторан закрили. Проте не весь одразу — зали закривали поступово. Є кілька версій. Перша, «Скала» почала затоплюватися ґрунтовими водами. І цьому зарадити ніяк не могли. Ще одна версія — кам’яна кладка не витримувала, що створювало небезпеку для відвідувачів. Натомість колишній мер Ужгорода Еміл Попович (керував містом з 1979-го по 1990-й) розповів колезі-журналісту Тетяні Літераті, що причиною закриття «Скали» є так звана антиалкогольна кампанія Горбачова. «Так, тріщини у стелі «Скали» були, але потопу, як про це розказують, я не пригадую. Просто у 1985 році почали боротися із пияцтвом, і ресторанам стало невигідно працювати. У «Скалу» ж для чого приходили? Випити, погуляти, потанцювати», — каже Е.Попович. Цієї думки додержується й закарпатський дослідник та краєзнавець Людвіг Філіп. «Тоді багато ресторанів позакривали в Ужгороді. Не тільки «Скалу»….
Інтер’єр у залах різнився. Тут стояли добротні дерев’яні меблі, а в мисливському залі висіли трофеї. Був і камін. Саме тут замовляли страви із дичини (куріпки, фазани). А от у дегустаційному за меблі слугували величезні винні бочки, а подавали тут найкращі закарпатські вина: «Троянду Закарпаття», «Іршавське», «Променисте» та багато інших. Саме за цими винами колись приїжджали сюди навіть із Сахаліна. А яка була музика!?





У 2000-х в підвалах колишнього ресторану навіть вирощували печериці. Але приватний бізнес, схоже, не пішов, і зали залишилися без уваги.

Було б добре відродити…

2008 року з’я­вилася інформація, що готель «Дует+» (колишній ресторан «Космос», що розташований на сусідній до Собранецької вулиці Кошицькій) ніби-то викупив частину залів «Скали», і планує там відкрити ресторан та дегустаційний зал. Чим усе закінчилося — невідомо.


А в 2011-му про відродження «Скали» заговорили і у владних кабінетах міста. Колишній мер Ужгорода Віктор Погорєлов ідею повернути Ужгороду підвали старого ресторану озвучив на прес-конференції, яка була присвячена проведенню фестивалю молодого вина «Закарпатське божоле». «Я думаю, ми займемося цим. Самі підвали в нормальному стані, але там немає вентиляції та «прорвалися» підземні води. Приватизовано всього 30—40 м кв. Потрібен серйозний інвестор», — акцентував тоді мер.


Але нині вже 2015-й. «Скала» не працює ось майже 30 років. І хоча б якихось натяків на ремонтні роботи у підвалах нема. До речі, в Ужгороді є 300 колишніх винних підвалів, кажуть історики. Однак про існування хоча б якоїсь карти, яка б могла зорієнтувати, де і що розташоване, нема. Ті ж історики радять шукати відомості про це у відділенні обласного архіву в Берегові. Бо саме там зберігаються документи до 1944 року. Що ж, пошукаємо. А поки більшість ужгородців у «Фейсбуці», де ми виставили кілька фото із підземель, і які стали для них відкриттям, пишуть, що добре було б відродити ресторан. Хоча й розуміють, що йдеться про великі гроші. Аби їх знайти, про «Скалу» принаймні треба не забувати. А час покаже, що буде далі….