Фольклор Закарпаття: В Словаччині вийшов альбом русинських народних пісень

Русини визнані національною меншиною і в Словаччині, і в цілому в ЄС. 
Але чомусь в Україні протягом Незалежності русини постійно підпадають під гоніння, а з боку влади довгодобово отримують, щонайменше, невіру та заперечення. 
Існування русинів як окремої національності на державному рівні не визнають відтоді, як колишню Підкарпатську Русь приєднали до УРСР, і аж до сьогодні.
Це як мінімум чергова українська владна дурість. А максимум - великодержавний український шовінізм. 
Але сьогодні ми про пісні та музику. Тим більше, таку чудову, потаємну і місцями навіть інтимну. В основі альбому русинських пісень "Діло" - фольклор українського Закарпаття.
Альбом випустили Люція Німцова (Lucia Nimcová - словац.) та Схолто Добі (Sholto Dobie - словац.). Люція - русинка, яка народилася і виросла в Словаччині. Схолто - музикант-експерементатор. Весь матеріал для запису альбому був зібраний ними частково в Словаччині, але більшою мірою в селах українського Закарпаття, де компактно проживають русини. 

Люція Німцова та Схолто Добі започаткували тему українських народних пісень у 2014 році. Вони зробили аудіо- та відеозаписи - для словацького радіо, та випустили документальний фільм "Байки". Зараз вони випустили альбом DILO і хочуть переконатись, що ці зворушливі пікантні пісні не забудуться... Хроніки, тобто українські народні пісні, поєднують у собі зневіру та легковажність, тендітні мелодії та темне насилля. Вони описують страждання, вбивства, тортури, смерть у Гулагах, важкий алкоголізм, суперечки між жінками та чоловіками, любовні стосунки. Вони часто бувають дуже веселими - в багатьох з них весільні жарти, і існує дивовижна категорія хронік, яка називається potka (в українській мові потка, поцька, пєлотка, жаргонне розмовне - пізд@- авт.)  тобто пісні про піхву (от як таке не любити, Києве мій?! - авт.). Народні русинські пісні ніколи не були належним чином задокументовані, оскільки вони вважалися занадто грубими або містили політично проблематичні вірші. Раніше, коли українські (та русинські - ще раз наголошую, що автори вважають русинський фольклор частиною українського, творцям невідомі всі політичні українські нюанси - авт.) народні пісні архівувались, вони були переважно очищеною, більш пристойною версією тих, які Люція Німцова слухала в дитинстві. Люція виросла з іншого боку українського кордону, у Словаччині, і є частиною русинської меншини, яка населяє прикордонні райони Словаччини, Угорщини, Румунії, України та Польщі. 

Чортова мова

Русинська мова - давня слов’янська мова, але вона часто сприймалася словаками та українцями як мова бідних та неосвічених. Розмовляти русинською мовою Німцовій було заборонено в початковій школі, але пісні збереглися в її спогадах. "Я пам'ятаю весілля, коли я була маленькою", - говорить Люція, яка зараз живе в Аддіс-Абебі, в Ефіопії - "Вранці, коли всі були напідпитку і молодята гуляли біля гостей, люди починали співати на русинській мові. Вони танцювали і співали, лунали пісні про тюрму і кохання. Я пам'ятаю їхні слова, іноді мама змушувала нас співати пісні з моєю сестрою - аби ми заспівали людям, яких ми зустрічали в поїзді. Тоді мені було десь п’ять-шість, але я співаю ці пісні і зараз - своїм дітям, я завжди пам’ятаю слова ". Люція, переконана, що про ці насичені, багатошарові та унікальні пісні не можна забувати. Тож вона вирішила записати їх.

Повторно відкрити забуте

Протягом двох років вона разом із музикантом-експериментатором Схолтом Добі відвідувала русинські села в Карпатах з метою відкрити для себе забуті пісні та зняти документальний фільм. Це було напочатку війни в Україні в 2014 році. "Русинська громада дуже закрита", - пояснює Люція (а як ви хотіли, коли їх шпиняють стільки років поспіль! - авт.). "Іноді нам доводилося чекати кілька днів, щоб взагалі почути, як хтось співає. Перш ніж вони захотіли поділитися з нами чимось таким особистим, нам довелося завоювати їхню довіру. Ми просиділи на весіллі до п'ятої ранку, потім пішли прямо до ранкового богослужіння, або ми збирали сіно з сільчанами і сподівались, що хтось заспіває на роботі ". Альбом Люції Німцової та Схолта Добі називається DILO (Діло - авт.), на згадку щоденного видання "Діло", яке видавалось у Львові до 1939 року. Чотири довгі твори стирають межі між польовими записами та народними піснями, вони є автентичними, неоправленими, рідкісним поглядом у закритий світ. Ми чуємо гавкіт собак, гудіння комах у літню спеку, потім додаються скрипки або жалібний спів, що звучать над повсякденною суєтою в селі, з томливим, болісним текстом про зозулю «без життя в світі страждань..." - написано на обкладинці альбому.

Нехай їх природні емоції виділяються

Люції та Схолту було важливо не втручатися надто у почуте та записане. "Коли ти думаєш про етнографію, ти повинен мати багато часу, любові та поваги, щоб мати можливість чутливо записувати те, що ти чуєш і бачиш", - пояснює Люція. "Пісні мають власну атмосферу, вони несуть у собі інтим місць, де їх вперше почули. Ці особливості було важливо зберегти і з ними працювати", - додає Схолто, який зараз живе у Вільнюсі, в Литві. "Вони лунають, а іноді і перериваються подорожжю між будинками, инками та корівниками, кухнями, посиденьками навколо багаття..." Ми використовували контактні мікрофони для запису звуків залізних мостів та огорож, ми провели один день, записуючи стрекіт машини для обробки вовни...". Під час процесу звукозапису пісень Люція зробила короткі нотатки та щоденникові записи, які разом із вільно вибранною і  перекладеною добіркою текстів стали частиною буклету, який додається до диску і розкриває глибину та захоплюючу красу мови народної пісні. Альбом створює відчуття інтиму особистості та близькості: чергує сміх, коли жінка в одній пісні розповідає про те, як треба продавати, щоб накопити на купівлю корову, і плавно переходить у сірий, жорстокий біль дорослого сина, який запитує у матері, чому батько не повернеться додому на вечерю після від'їзду на війну..." Це стовідсотковий русин, який пішов боронити Україну... 

Автор: Клер Саверс (Claire Sawers), пер. Олександр Токмаков
 Euhosti.blogspot.com

Карпатських русинів не визнавали за народ за 5-ти президентів — сьогодні і Зеленський туди ж! (ФОТО)

Письменник із Закарпаття переклав на угорську мову 76 народних балад карпатських русинів (ФОТО)