Чи може в нашому суспільстві звичайна людина без домовленостей і зв’язків дістати без проблем бодай якусь довідку?

Збав, Боже, у нашій країні виходжувати якісь документи. Особливо простій людині, яка не має ні особливих зв’язків, ні кумів-братів-сватів у всіляких інстанціях. Бо натрапиш на шлях, що веде до семи кіл бюрократичного пекла, а саме так я б назвала систему отримання у нашій державі документів, потрібних, як то кажуть, для "забезпечення життєдіяльності" пересіч­ного українця. І стосується це будь-якої сфери отієї життєдіяльності.

Чесно зізнатися, особисто мені дуже часто допомагає те, що завдяки своїй роботі маю можливість познайомитися й здружитися з багатьма хорошими людьми. Це, своєю чергою, сприяє, ніде правди діти, вирішенню всяких моїх проблем. Проте навіть людині зі зв’язками іноді виборсатися з бюрократичного болота просто нереально. А що вже казати про тих, хто не має ні зв’язків, ні "гучної" посади?

Із суду – послали
На шлях до бюрократичного пекла я потрапила після дуже неприємної ситуації: виїжджала зі стоянки біля одного з ужгородських супермаркетів і, здаючи назад, не помітила, як злегка "приперла" чужу машину. Оскільки моє авто доволі важке (2 тонни), отаке легеньке зіткнення я навіть не відчула, проте в постраждалої машини надтріснула фара. Здавалося, усе б обійшлося добре, якби я помітила так зване ДТП одразу. Проте я від’їхала, і це закінчилося приїздом працівника ДАІ та складанням протоколу. Постраждалий водій виявився хорошою людиною, ми з ним усе владнали. За кілька днів відбувся суд, я чесно з’явилася на засідання, показала всі документи, в тому числі розписку постраждалого, що він не має до мене жодних претензій, і дістала вирок – 340 гривень штрафу.
Отут, в суді, все й почалося...
При виході з Ужгородського міськрайонного суду охоронець в мене питає: – Засудили? – Ага, – кажу. – Беріть квитанцію й ідіть сплачувати штраф – Куди? – У будь-який банк, головне – оригінал сюди принесіть, копію – в ДАІ. Та, в принципі, й собі зробіть копію. Про всяк випадок".
Беру в охоронця невеличкий клаптик паперу з указаними реквізитами – і прямую в банк. Сплатила того ж дня штраф, щаслива прибігла в ДАІ. Віддала квитанцію, забрала права – і все, як то кажуть, гуляй, Васю!

Заплатила, та не туди
Усе це відбувалося десь у листопаді. А наприкінці грудня мені випав вільний від прес-кон¬ференцій та інтерв’ю день, і я вирішила піти в Державтоінспекцію оформити тех¬огляд. У принципі, оглянули автомобіль на техстанції, де його постійно обслуговують, дали всі потрібні документи, з якими я й прийшла до УДАІ ГУ МВС у Закарпатській області. Зайшла до кабінету інспектора, який опікується цими процедурами, даю йому свої папірці. Він (хороший знайомий, порядний чоловік, ми з ним не на один рейд відпрацювали) дивиться в базу та й каже:
– Сонечко, та в тебе ж на машині тут штраф! Я не можу тобі зробити ТО!
– Який штраф?
– 340 гривень! У листопаді ти "провинилася".
– Та не може бути! – вигукую здивовано. – Ось квитанція, ось рахунок – я все сплатила! – показую копії документів.
– Та ти не туди сплатила, то не той рахунок!
– Як не той? Мені ж його в суді дали!
– Недобре дали, біжи в банк, шукай гроші, і нехай перекажуть на правильний рахунок! Лише після того зможу тобі оформити техогляд.
Узяла я ще одного папірчика з реквізитами й пішла правди шукати. Після півторагодинного очікування в черзі у відділенні банку на Швабській, де власне відбулося зарахування тих нещасних грошей на той неправильний рахунок, мені пояснили: грошей нема! "Ми їх давно переказали на вказаний вами рахунок, до нас не може бути жодних претензій. Звертайтеся до податкової, там вам можуть підказати, де шукати штрафи".

Таких виявилось десятки
Плетуся в податкову. На вулиці вже друга по обіді, 30 грудня. Мені б ялинку вдома прикрашати й картоплю з яйцями відварювати на новорічне олів’є, а я – подумати тільки! – йду в податкову шукати то – не знаю що.
У міській податковій напередодні свят мене не чекали з розпростертими обіймами, але що вдіяти… Я навіть не знаю, куди потикатися, до якого кабінету. Питаюся в одному – кажуть, уявлення не мають, питаюся в другому – чую пропозицію йти в казначейство й там розбиратися. Вхопилася за голову! Яке ще казначейство? Та я такими темпами до наступного Нового року техогляд не пройду... Зрештою вирішую не мучити ні себе, ні людей, телефоную своїй колезі в податковій та прошу в неї допомоги. Добра помічниця виручила, щоправда, і їй десь із півтори години довелося помучитися, доки зрештою розібралися, куди ж поділися ті гроші, які я сплатила як штраф. Одне слово, мені все пояснили й запропонували вихід з ситуації:
– Гроші твої, Галю, на чужому рахунку, бо в суді дали неправильні реквізити. Та не переймайся, ти не перша, таких, як ти, в нас тут десятки бігають. Не знаю тільки, куди ті суди дивляться і що за рахунки дають!
– То що мені робити? Чи мо¬жу отримати ті гроші назад? Або ж, якщо це можливо, то підкажіть, як переказати ті кошти на правильний рахунок?
– Ну, варіанти два. Якщо ти маєш на себе зареєстроване ПП, то можемо тобі ті гроші зарахувати в рахунок платежу єдиного податку на наступні місяці.
– Ні, я не ПеПешник.
– Тоді ми тобі перекажемо гроші на твій рахунок.
– Але я його не маю! Проте маю кілька зарплатних карток...
– На зарплатні також не можна. Можна лише на рахунок у чітко визначеному банку. Його недорого відкрити – всього 1 гривню. На жаль, іншого способу немає.
– То можна вже писати заяву вам?
– Заяву писати можна, але гроші реально надійдуть не скоро. Може, за тиждень, а може, за місяць...
У мене повністю опускають¬ся руки. Відчуваю, як мені на голову довбнею звалюються брати-близнюки – шок із стресом: по-перше, через таку тяганину, по-друге – через такі термі¬ни очікування, по-третє, через згадку про отой "чітко визначений" банк і кілометрові черги в ньому, по-четверте, через те, що мені знову доведеться викласти з кишені 340 гривень, бо інакше ТО не пройти, причому гроші треба сплатити вже, негайно!

"Цивілізація... повна"
...Сплачую знову штраф. Приходжу в ДАІ з квитанцією. Кажуть, нарешті правильна, але оформити ТО зможу лише наступного дня, бо "сьогодні вже базу закрили".
Ще через кілька днів беруся за відкриття рахунку в банку. Вбиваю на це рівно півдня. ПІВДНЯ дорогоцінного часу! Півгодини стою в черзі до віконечка працівника банку. Чую – зробіть копії документів – і лише тоді вам відкриємо рахунок. Нервуюся. Як же так: у такого крутого банку немає навіть елементарного ксерокса, аби клієнтові потрібні для співпраці копії документів зробити! Та де там, це ж по-нашому, по-українськи: проблем треба створити ще більше! Довідуюся, що найближчий копір у сусідньому магазині. Там стою в черзі, щоб зробити ксерокопію паспорта й ідентифікаційного коду. Бо жіночка переді мною чинить те саме, вочевидь, для тієї ж установи. Роблю копії, повертаюся до банку і ще годину стою, спершись на віконечко працівника установи та лаючи всіх організаторів такого свята. Ноги на високих підборах зрештою починають боліти – про те, аби присісти, немає й мови, тобто, звиняйте на слові, "цивілізація повна", і до всього цього чую: панянко, попереджаю вас, що відкриття рахунку – всього 1 гривня. Але для того, аби гроші з того рахунку зняти, вам доведеться сплатити нам кілька відсотків суми... Отакої!
Зі свіжовідкритим рахунком та свіжонабутими емоціями йду в міську податкову. Знову шукаю знайому й прошу її допомогти мені написати заяву для повернення грошей. Реєструю в канцелярії. Ще раз чую, що я не одна така. Працівниця податкової мені пояснює: у вас повинні були запитати, за яке правопорушення покарали, і відповідно мали дати рахунок, там три або чотири різновиди. Але й не охорона би тим питанням мала перейматися...
Одне слово, гроші я не отримала ще й досі. Поки не горить, не йду за ними, бо знаю, що доведеться знову півдня витратити на простоювання в черзі. Чомусь у цьому банку це перманентне явище. Черги, бо бюрократія заїдає. Водночас спадають на думку всілякі публікації з преси. Одна з них – липнева минулорічна стаття з "Главреду", у якій вказується: за світовим рейтингом приваб¬ливості країн для ведення бізнесу Україна посідає 145 місце зі 181. Одна з причин – всюдисуща бюрократія.
І ще добре, якщо беруться допомагати не обіцянками, а спра¬вами друзі чи колеги. А що робити простій людині, яка кумів-братів-сватів по всіх цих інстанціях не має? Та вона б досі без ТО їздила і вже не один штраф би за це сплатила.. Отак! Знову штраф! Тож застерігаю: будьте обережні, питайтеся в суді, на який рахунок переказувати кошти! Але вже розписку беріть в того, хто вам рахунок дає, що в разі неправильності вказаних реквізитів за всі наслідки відповідатиме він...

Галина Солодка