Тетяна Романюк із села Ділове сьогодні живе на Волині

У кожного із нас були дитячі загадкові мрії. Хтось хотів конструктор, хтось пістолетика, а хтось – стати космонавтом. Але вигадати собі місце проживання – це потрібно мати талант!

Саме до таких і належить Тетяна Романюк, із села Ділове, що на Закарпатті. В дитинстві маленька любила читати історичну літературу, тому й закохалася у луцький замок Любарта, якого, напевно, одного з усіх в Україні, ні разу не завойовували загарбники. Ще тоді твердо вирішила, що хоча б невеликий відрізок часу проживе у Луцьку!

Але дістатися до своєї мрії було непросто. Попервах школа в рідному Рахівському районі, потім університет у Тернополі, згодом знову повернення в село, і, зрештою, робота в одному з банків Ужгорода. І лише в серпні 2007 року Таня наважується переїхати на Волинь. Вмовила до такого подвигу одногрупниця Олена Шевчук, яка після університету жила й працювала у древньому Лучеську…

Минули дні та місяці, і нині Таня Романюк вже два з половиною роки мешкає в нашому обласному центрі. Спочатку батьки були однозначно проти, бо вважали Луцьк ледве не краєм світу, але доньчине прохання - не руйнувати дитячу мрію - перемогло. Хоча зараз просять повертатись, бо красива гуцулка за весь період проживання на Волині змогла приїхати додому …аж 4 рази. Робота-дім-робота … А рідні-то сумують.

Але Тані подобається у нас. «Дуже манить озеро Світязь, - зізнається новоспечена лучанка. – Воно таке ж чисте, як і річки на Закарпатті. Люблю гуляти місцевим парком в Луцьку, а ще більше – харизматичними вулицями старого міста, від яких так і віє давниною. З-поміж інших населених пунктів регіону вкарбувались у пам’ять Володимир-Волинський та Горохів, насамперед своєю охайністю та розміреним темпом життя».

Однак, не зважаючи на всі принади волинського краю, наша героїня все ж планує колись таки повернутися на батьківщину. Єдине, що могло б її тут втримати – кохана людина. Заради цього Таня готова змінити прописку бодай і назавжди!

Траплялися кілька разів й кумедні випадки, в основному через незнання Луцька. Одного вечора потрібно було відшукати певний будинок по вулиці Карбишева, але чи то водій таксі попався такий же «обізнаний» в топографії міста, чи то захотів заробити на необізнаності дівчини, проте мандрували вони довго. В результаті наїздили на 80 гривень! А сміх-то то в тому, що, як з’ясувалося, необхідний будинок розташовано зовсім поруч з домівкою, і його надибати можна було б і пішки…

Наразі, Тетяна й надалі проживає на Волині та жодної хвилини не жалкує про рішення переїзду, оскільки їй майже все подобається. А теперішня мрія банально проста – зберегти роботу, пережити ту ненависну всім кризу …і чим довше ще прожити в улюбленому місті Луцьку!
"Сім’я"