300-річний млин у закарпатському Нижньому Бистрому знову годуватиме селян (Фото)

Селяни закарпатського Нижнього Бистрого, що на Хустщині, мають намір відновити роботу старого потужного млина, котрий свого часу «годував» майже піврайону. Цікаво, як цей природний експонат виглядає до реконструкції і чи можна з 300-річного млина зробити новий повнофункціональний?

Батьківщина старовинного закарпатського млина знаходиться на відстані 35 кілометрів від Хуста і 24 – від сусіднього райцентру – Міжгір'я – селища міського типу. Власне Нижній Бистрий простягся на всі 10 кілометрів попри річки. Я зупиняюся на кілометрі дев’ятому. Місцева молодиця каже, що млин – за метрів 30 над потоком. Переходжу дерев’яний підвісний міст. Йти, хитаючись, досить моторошно. Однак, згодом з’ясовую, що через цей місток навіть автівки їздять. Не кажучи вже про підводи…
Наразі господаркою млина є 87-річна бабця Феодосія Росоха. Вона каже, що до війни та й кілька років після неї, млин слугував їм із чоловіком (уже покійним) житлом. «Тут ми жили», - показує бабуся на стареньку дерев’яну прибудову до млина, котра зараз служить їй коморою. «Мій Іван розказував, що аби якось вижити, батько його діда вирішив спорудити на потоці дерев’яний млин. Він як і решта поселенців Нижнього Бистрого був пришельцем із Польщі. Тоді так йменувалася нинішня Галичина. Майбутні бистрянці спочатку наймалися обробляти землю нямешам (ґаздам) сіл Березова та Тегзама. За їхню поденну роботу ті наді¬ляли пришельців-кметів (батраків) землею вверх по ріці від Березова» – згадує старенька. Бабця Росоханя каже, що територія під млином була заселена однією з перших.
За два-три метри від млина – потік, званий тут Шелестяком. За словами старенької Феодосії, він ще два роки тому крутив жорна старого годувальника. Сам млин зроблений з каменю. Має дерев’яну, але вже точно аварійну стелю й такий же дах. З боку – величезний металевий барабан, який прикріплений до такого ж жорна, яке знаходить ся всередині. Жорно крутиться всередині колеса, зверху на якому є отвір для засипання зерна, а знизу – для чіпляння мішка на готове борошно. Вода, падаючи на зовнішній барабан приводила його в рух, а він, через міцний ремінь – жорно. Однак, зараз всі ці частини млина виглядають досить сумно. Намагаюся зрушити з місця металеве колесо, яке колись «крутив» невеличкий потічок. Нічого не виходить: апарат заіржавів. Тут, міркую, хіба коня прив’язати…
Ґаздиня млина каже, що він стоїть без роботи вже другий рік. «До 1961 року він був дерев’яним. Деталі дуже зносилися, тому чоловік вирішив замінити їх, зокрема барабани й жорно, на металеві.
«Після війни, коли в Нижньому Бистрому настали голодні часи, до нас носили молоти, в основному, боби, з яких тоді майже у всьому районі пекли хліб», – розповідає бабуся. Вже по голодові за роботу брали 12 кілограм з метра (100 кілограм). А останнім часом взагалі – шість кілограм. Адже борошна в 70-х-80-х у Нижньому Бистрому, за словами бабці, було вдосталь. Тому й носити стали менше. Хіба, хто повертався із заробітків із пшеницею замість грошей. Інші – мололи на годівлю свиней, корів чи кіз. «Серед тих поодиноких, хто молов у нас останнім часом, ніхто жодного разу не скаржився на якість борошна, - запевняє бабуся, - навпаки – казали, що наш млин не перепалює й надає муці якогось особливого аромату».
Феодосія Росоха каже, що дивитися на млин щороку, особливо посеред літа, приїжджає чимало туристів та істориків з Чехії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини. Однак, просто дивляться, каже старенька, і хитають головою, мовляв, яка краса. Але ніхто з них ще й словом не обмовився про відновлення тієї «краси». Разом з тим, у селі, за словами бабці, вже скучили за запашним борошном, тому мають намір відновити роботу млина. Попередньо порахували, що на це вистачить близько тисячі гривень. Частину зберуть самотужки, щось, сподіваються, виділить сільська рада, дещо – інвестори, і вперед – на реставрацію.
Павло БІЛЕЦЬКИЙ, спеціально для Репортера