ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Ужгород — «качині лапки», «срібний плід» і офіційний антидепресант (ФОТО)

    29 березня 2024 п'ятниця
    126 переглядів
    Гінкго – ще одна зелена «родзинка» Ужгорода

    Гінкго – ще одна зелена «родзинка» обласного центру Закарпаття.

    Точніше, цієї пори не зелена, а просто-таки золота окраса. Якщо деякі дерева найпрекрасніші навесні, то гінкго чарує восени, коли його листя стає лимонно-жовтим і додає власних барв яскравому ужгородському листопаду.

    Ця рослина, або, як її ще називають «прадерево» через давність самої породи, ба навіть наділяють мало не магічними властивостями, належить до, на щастя, немалого числа тих цікавих і нетипових для українських міст дерев, що успішно ростуть в Ужгороді. А це, окрім сакур та магнолій – і тюльпанове, оцтове, «Адамове» та «Юдове» дерева, яблуні китайська, флоридська та Недзвецького, катальпи, софори, платани, тощо. І хоча великих дерев гінкго в місті не так і багато, вони належать до числа «зелених родзинок» та варті уваги як ужгородців. Окрім дерев, що ростуть у ботанічному саду, екзот красується і в історичному центрі, як от у сквері на площі Петефі. Величезний крислатий гінкго зростає на приватному обійсті на вулиці Руській, у парку на Православній набережній та на території обласної лікарні. Але це не все: віднедавна цих дерев в Ужгороді побільшало.

    «Торік весною була закладена алея на вул. Електрозаводській і кілька дерев висаджено на Ботанічній набережній. Гінкго дволопатеве - дерево-довгожитель, відомі екземпляри, які мають до 1000 років. В Ужгороді одне з найстаріших дерев знаходиться на території міської дитячої лікарні (сад Лаудона), посаджене в кінці 19 ст. На вул. Руській воно молодше, хоча й більше за розмірами, ніж у саді Лаудона. Збереглися ще екземпляри на вул. Собранецькій у дворі будинку Лаудона, ботсаді УжНУ, площі Петефі», - розповідає ботанік Ярослава Гасинець. Вона каже: попри те, що гінкго є екзотом, воно цілком надається до міської зеленої архітектури: «Воно чудово підходить для озеленення в місцях, де є достатньо місця для крони цього великого дерева. Це дерево є ефектним як під час вегетації - через незвичні віялоподібні листочки, так і особливо восени завдяки яскраво-лимонному їх кольору. Дерево стає статевозрілим лише в 30 років. Жіночі екземпляри формують цікаві «плоди» з дещо специфічним запахом». До речі, саме через це ужгородські ботаніки наразі вагаються з реалізацією ідеї висадження в Ужгороді цілої алеї цих дерев. «Зараз проводимо консультації зі спеціалістами. Згадуємо досвід чеських ботаніків, які формували набережні Ужгорода: липову, платанову, каштанову, тощо, кожна має свій вигляд).

    Є ідея сформувати посадку гінгко за цим принципом, також розглядаємо й можливість висадження їх між каштанами. Але зважаємо на те, що в разі висадження жіночих екземплярів гінкго, через кілька років можливі нарікання городян на сморід, який іде від їхніх специфічних плодів. Але точково ці дерева, певно що могли б бути і прикрасили б місто. На Електрозаводській висадили дерева гінкго віком приблизно 8 років, між катальпами, виглядає гарно, і хороші перспективи на майбутнє, коли дерева виростуть. Зараз дискутуємо про Київську набережну, я вважаю, що це вдале дерево для міста», - наголошує Ярослава Гасинець.

    У кожному разі, перспективи у цього екзота в Ужгороді є. «На сьогодні величезною перевагою є відсутність спеціалізованих шкідників та хвороб цього дерева. Не багато міст України на сьогодні може похвалитись наявністю цього живого викопного дерева з третинного періоду в озелененні, оскільки воно потребує порівняно теплового і вологого клімату (так, в умовах Києва молоді дерева сильно підмерзають)», - розповідає панна Ярослава. Гінкго Ужгорода треба щонайменше треба зберегти, а краще – примножити, - вважає науковець.

    Гінкго, гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) — одне з найархаїчніших дерев Землі, реліктова рослина, єдиний сучасний вид роду гінкго, що є єдиним представником родини Гінкгові, яка, в свою чергу, є єдиною у класі Ginkgoopsida. Викопних видів у родині відомо близько 18, але серед живих – лише той, який маємо змогу бачити і в Ужгороді. В Європу рослина потрапила лише у 1730 році. В Україні воно вперше з'явилося у 1818 році у Нікітському ботанічному саду в Ялті в Криму, але і зараз похвалитися екзотом можуть лише кілька міст країни, й дерево вважається пам’яткою природи. У Німеччині, крім інших, гінкго має назву «дерево Ґете» через вірш «Ginkgo biloba», який автор присвятив коханій, використавши листок як образ того, що двоє можуть бути одним цілим. У Китаї, єдиній країні, де дерево досі росте в дикій природі, його називають словом, що означає «качині лапки» - через особливу форму листя, а на японській (гінкго там також є символом Токіо) його назва «срібний плід», і плоди вважають цілющими, насіння їстівним.

    Гінгко є також лікарською рослиною, і мова не лише про народну чи традиційну східну медицину і фітотерапію – з сировини в Європі роблять сертифіковані препарати, які покращують кровообіг, у тому числі мозковий, і мають застосунок, зокрема, в геронтології, а ще як антидепресант. Утім, про такий зиск із дерева в міських умовах не йдеться, розчаровує ботанік: «Загалом заготівля лікарської сировини в умовах міста є недоцільною. Особливо це стосується дерев, які впродовж вегетаційного сезону активно накопичують на листках кіптяву, пил та інші забруднюючі речовини, зокрема з викидів автотранспорту в умовах сучасного міста». Вважається, що деревина гінкго стійка до вогню, водночас гарно надається до обробки, виготовлення скульптур, а на Сході традиційно є сировиною для предметів чайної церемонії. Утім, користі з гінкго, як і з усякого гарного здорового дерева, і без такого застосування чимало у кожному разі: окрім краси і перетворення куточків міста на «оази», кожна рослина очищує повітря, забирає вуглекислий газ і дарує нам кисень, без якого неможливе життя. Тож знаймо про зелені цікавинки Ужгорода і шануймо наші рослини!
    Алла Хаятова

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору