ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Голова Ради адвокатів Закарпаття Олексій Фазекош, будуючи себе, будує і адвокатуру

    29 березня 2024 п'ятниця
    85 переглядів
    Голова Ради адвокатів Закарпаття Олексій Фазекош.

    Його життєве кредо як гармонійної людини — послідовна незламність.

    Дні коротенькі, через що час аж геть непомітний. Але деколи оглянешся, ніби на гірському перевалі, а ззаду років, як тих дерев. Аж ген до виднокола. То й товариша Олексія Фазекоша казна скільки не бачив, якось не в курсі справ щоденних його був, хоча й поряд живемо. Скільки там від Ужгорода до Мукачева? Але марнота марнот поглинала час і увагу. Та якось таки задумався, що, напевно, значні видозміни пройшли в життєписі й вишиванні канви життя своїми новими справами в Олексія. Та й дійсно. Миттєвості виросли в час, у процесі якого Олексій виокремився в нашому краї в явище, яке можна назвати — «самобутня людина». Мало кому це вдається. Інших безжально розтирає своїм каблуком той же час, лишивши в пам’яті сучасників деталькою великої побутової міщанської машини тієї ж Біблійної «марноти марнот».

    А щодо Олексія, то, якщо подумати, то скільки життєвих ролей, якщо вдаватися до психологічних термінів, довелося йому виконувати, щоб створити себе сьогоднішнього.

    Ще в 90-х минулого сторіччя не міг він спинитися в опануванні секретів бойових єдиноборств, довго не виходив зі спортзалу, омивався семи потами, але лишався переможцем постійно. Якщо не завжди над суперником, то над собою самим, над своїми фізіологічними слабкостями — завжди. Той дух приніс, коли довелося перейматися політичними пристрастями, перемагати в баталіях цього гатунку. З того часу знайомий він із незабутнім В’ячеславом Чорноволом, першим демократично обраним міським головою Ужгорода Емілом Ландовським, їх соратниками… Було ще в політиці багато нюансів. Ті політичні сили, до яких приставав мій товариш, можуть бути зараз трактовані по-різному. Але скажу одне: з кожною з них він знаходився до того часу, поки бачив, що вона приносить реальну користь нашому краю, а, отже, і Україні. Коли ж починалася стагнація — Олексій красно казав: «До побачення!» А відтак шукав нових шляхів для примноження успіхів свого народу.

    Так, поступово складалася особистість друга, який невтомно і невтоленно РОБИВ СЕБЕ. І в спорті, де тренувався сам і створив для краю успішну федерацію бойових єдиноборств, яка об’єднала багатьох успішних тренерів і бійців, з яких можна назвати хоча б наших спільних знайомих — Віктора Болонкіна, Томаша Бірнштейна, В’ячеслава Шишка, Аркадія Замлинського, Габора Гачкайла, Федора Бобика, Ігоря Нємецкова та багатьох інших. Вони виступали на національних , європейських і світових аренах і не підводили свого наставника та щирого товариша Олексія Фазекоша. Ця щира командність позначалась і в публічній роботі, просякнутій політичними пристрастями. І навіть у непомітній щоденній праці над книгою, які відшукувалися просто сотнями, а згодом склали понад тринадцять тисяч томів його особистої бібліотеки на вулиці Локоти в Мукачеві.

    Щодо сьогоднішніх подій, в угоду комусь, він не бажає вдягати рожеві окуляри, хоч це може в цьому рептильному світі і зашкодити, а то й повіяти реальною небезпекою.

    — Наразі, — сказав мені Олексій при зустрічі, що нарешті трапилася, — прагматичний Захід по суті здає Україну і зливає її інтереси. Ніхто ж бо не хоче всерйоз сваритися з Путіним, Росією, яка є ядерною державою. Українське суспільство розколоте на три-чотири, а то і п’ять ментальних «всесвітів», які за сьогоднішніх умов знаходяться в прямому антагонізмі. При цьому нема загальнодержавних лідерів на зразок Шарля де Голя або Ден Сяо Піна, котрий спромігся реформувати велетенський Китай.

    При всьому загальні негаразди не спонукають О.Фазекоша просто так собі опустити руки за національною пасивною установкою: «Не тратьте, куме, сили — спускайтеся на дно…» Наразі, в непростій іпостасі очільника обласної адвокатури, голови її Ради, він береться знайти мову з усіма колегами. Головне, що це йому вдається. Ба, за досвідом приїжджають до нього і з інших регіонів нашої держави. І позиція в його душі нині весела й бойовита: «Не може бути успіху без боротьби». Та ще, можливо, в уяві час від часу звучить заповіт одного з найулюбленіших письменників Аркадія Стругацького: «Тисячоліття дивляться на нас із надією, що ми не озвіріємо, не станемо сволотою, рабами паханів і фюрерів».

    Завдяки таким установкам справді вільної людини, ймовірно, переміг на виборах і головує в Раді адвокатів Олексій Фазекош. У цьому теж допомагають йому і минулий політичний гарт, і читані-перечитані книги, і спорт, які сталили його дух.

    На нинішніх теренах Олексій, що й зовсім не дивно, дбає лише про нові підходи до справи. Щоб наша адвокатура не лише виконувала свої безпосередньо обов’язки, а й впливала на суспільні зміни… Радує, що в цьому його підтримує керівник Національної асоціації адвокатів України Лідія Ізовітова. Його щирий попередник Володимир Думнич, до речі, сказав принагідно про неї: "Остання стала успішно впроваджувати нові креативні підходи в своїй діяльності задля вагомого професійного внеску в розбудову правової держави та її монолітності, як єдиної справжньої професійної правозахисної інституції, сміло та ризиковано залучаючи в органи адвокатського самоврядування молодих, незаангажованих адвокатів, як у випадку з Олексієм Фазекошем.» Тому й стоїть останній на позиції, що адвокатура краю — спільнота сильних та монолітних однодумців. Бо й справді тривале до того протистояння окремих груп, непродуктивні чвари наразі залишилися в небутті. 25 поважних членів Ради адвокатури спільні в думці, що такого успішного керівника-менеджера вони ще не мали на своєму життєвому путівці. Бо й насправді за рахунок Ради постійно проводяться круглі столи, семінари, форуми, на ті чи інші спільні державні та фахові свята запрошуються колеги з інших регіонів. Тому і є завше на овиді успіх, що є, за визначенням мого товариша, вмінням рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи оптимізму. Подібні підходи і в США, говорив нам при зустрічах теж колишній «бранець» бойових єдиноборств Сергій Куровський, кореспондент газети «Нью-Йорк пост», який сприяв організацією проходженню ряду освітніх програм за океаном нашому Олексію Фазекошу в минулі роки, сертифікати про що знаходяться в мукачівському офісі очільника Ради.

    Всотування досвіду різних країн сприяють магнетичній притягальності особистості О.Фазекоша. Його екстравагантність — частина способу життя. Вважає ж бо, що особистість що не мить має бути цікавою для свого оточення. До того ж, каже цілком резонно, що «справжній патріотизм — це не ходіння у вишиванках або камуфляжі, співання при потребі і без неї державного гімну, крики, свист і барабанний бій. Це — дієва любов до України, віра в її світле майбутнє, повага до чужої думки і поглядів, що можуть і відрізнятися від загальноприйнятих. Тільки на таких принципах ми побудуємо дійсно багату і демократичну державу». В рамках останньої він і діє. А закордоння?... Пробачте, де взяти час на прогулянки без особливої мети, щоб лише повитріщати очі на міські ландшафти Європи? Ще колись у нього вкрали закордонний паспорт, а нового до цього часу немає навіть зайвої часини, щоб виробити. І в Україні є повноцінний простір для руху самостійно мислячої людини, адже ще шанований філософ Шопенгауер слушно зауважував, що «рух — це все, кінцева мета — ніщо». Тому й приємно сказати в цьому невеликому есе про Олексія, що й до журналістики долучився на перших порах незалежності він сповна, став засновником Центру журналістських досліджень, який очолював уже покійний майстер слова Олег Ладижець. Тож мій товариш перманентно, як бачимо, щось намагається для області корисне зробити. Але, як ми вже казали, стати в чомусь керманичом-смертником — це не для Фазекоша. Рух і тільки рух!

    Василь ЗУБАЧ.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору