ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Своя сорочка ближче до тіла, освіта — теж!

    29 березня 2024 п'ятниця
    73 переглядів
    У вишів України з’явилися труднощі з набором студентів

    В українських вишах постала проблема, про існування якої раніше не йшлося: з’явилися труднощі з набором студентів.

    Навіть ВНЗ зі статусом національних під час набору не завжди заповнюють ліцензовані місця за всіма спеціальностями. Торік не всі місця заповнили студенти-першокурсники навіть на держзамовленні.

    Пояснення можуть бути різними: несприятлива демографічна ситуація, труднощі із працевлаштуванням після одержання дипломів, зниження інтересів до навчання тощо. Але... Основна причина, яка змушує напередодні вступної кампанії хвилюватися ректорів, голів приймальних комісій, — відтік абітурієнтів за кордон. Про зміни в настроях вступників говорять досить давно, але до конкретних дій і порад освітніх кіл, що робити, не дійшло.

    «У 2015 році в польських вишах навчалося близько 20,5 тисячі студентів з України. Лише за минулий рік на навчання до Польщі виїхало близько 8 тисяч українців, що зробило цю країну найбільш привабливою серед наших громадян», — читаємо на одному із сайтів, який базується у Львові. Розхвалюючи навчання в сусідній країні, автори сайту заробляють на посередницьких послугах.

    А скільки юнаків і дівчат, особливо із Закарпаття, виїжджають до сусідніх Словаччини й Угорщини! Там теж обіцяють золоті гори.

    Навчання за кордоном — справжня пошесть, яка охопила абітурієнтську молодь України. Хай не в Оксфорді чи Гарварді, а всього лише в Польщі, Угорщині, Словаччині чи Литві, проте не вдома. «Буду з дипломом європейського зразка, перспективу високооплачуваної роботи матиму», — сказав мій молодий сусід перед тим, як поїхав навчатися на магістратурі в Польщу. Батьки не опиралися, хоч для оплати синового навчання одному з них довелося виїхати на заробітки в ту ж Польщу.

    Два роки минуло, диплом з доважком «європейський» у кишені є, а роботи у новоспеченого магістра в чужій країні не знайшлося. Працювати білим комірцем ніхто не пропонує, а бути європейцем і надалі хочеться. Тож мій сусід готовий підмітати тротуари. Каже, за це платять стільки, що можна жити «по-людськи». Невідомо, як склалася б доля ужгородця, якби завершив навчання вдома. Принаймні, мітла і лопата знайшлися б для нього і тут. Можливо, й кращі пропозиції, бо навчався на відмінно, були б. Це з розряду припущень, ми ж повернемося до початку розмови.

    Багато молодих не хочуть вступати у виші України, бо осліплені блиском Європи. Хоч мрія про неї може не здійснитися, кожен вірить: з ним буде по-іншому. Тож батьки надривають жили, задовольняючи претензії чад на закордонні дипломи, а вітчизняні виші потерпають від нестачі абітурієнтів. Є ще й така біда, як низькоякісний набір: місця заповнені, а викладачі стогнуть від неуцтва спудеїв-новобранців, їхнього небажання вчитися.

    Хоч як парадоксально, очільники вишів поводяться по-страусячому: вдають, начебто їх не обходить нав’язливе вторгнення у сферу їхньої діяльності іноземних конкурентів, яке супроводжується масовим (наголошуємо на цьому) відтоком абітурієнтів з України. У коридорах Ужгородського національного університету можна зустріти різні оголошення про навчання в Польщі, Словаччині, де рекламують тамтешні виші. Треба себе так не шанувати, щоб дозволити чужим топтатися на власному городі!

    Мені довелося побувати на зустрічі рекрутерів — посланців ВНЗ Польщі з майбутніми випускниками шкіл Ужгорода. Поляки-рекрутери призначають такі зустрічі в орендованих залах. Не соромляться приходити й у школи, прикриваючи свої корисливі наміри налагодженням міжнародних зв’язків. Бо й таке бувало. Довелося чути від знаючих, що зв’язковими в зустрічах шкільної молоді з представниками іноземних вишів часом стають учителі. Буцімто педагогів зацікавлюють матеріально, щоб пропагували закордонне навчання.

    Не будемо заглиблюватися в деталі, а зупинимося на іншому. Чому вітчизняні виші, в яких кваліфікація професорсько-викладацького складу далеко не нижча, а часто й вища, ніж за кордоном, мають зазнавати матеріальних і кадрових втрат? Як відобразиться пасивність усіх тих, хто мав би захищати інтереси вітчизняної освіти, на її стані через кілька років, чи зможуть наші ВНЗ повноцінно існувати за таких умов? Тепер про це складно говорити. Але те, що такі тенденції не несуть нічого доброго, вже очевидно.

    Наші освітяни мали б перестати сором’язливо мовчати і дати чітко зрозуміти іноземцям: грати за їхніми правилами на нашому полі не дозволено. Резервів часу для такого усвідомлення залишається небагато. Діяти потрібно вже, бо ж підготовка абітурієнтів до вступу 2017-го в розпалі. Якщо нічого не робити, то кількість заяв до закордонних вишів сягатиме не десятків, а сотень тисяч. Хіба ми в цьому зацікавлені?

    Василь Бедзір, УК

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору