Колядницький експеримент по-закарпатськи

Січень – пора зимових свят, місяць розваг і колядок. Не тільки в будинках закарпатців, але й на вулицях часто лунають колядки та щедрування.

Однак чи готові мешканці нашого міста поколядувати разом з незнайомцем за гроші на людній площі? Це ми й намагалися з’ясувати під час нашого експерименту.

«Нова радість стала» – колядка, відома кожному, хто живе в Закарпатті. Її знають і малі, і старі. Але чи виконуватимуть дорослі релігійну пісню на вулиці за відповідну плату?

Василь – наш колядник, співаючи починає підходити до перехожих і просити… ні, не гроші, а допомоги.

— Чи можете разом зі мною поколядувати? – саме з таким питанням він звертається до незнайомих людей.

Дівчина років 18 аж відскакує.

— Що ви! Я на жебрачку схожа?

Майже аналогічна поведінка в бабусі років 70.

— Просто так можу. А за гроші – ні! То лише діти й молодь заробляють на церковному піснеспіві. Нас не так виховували. Максимум колись колядникам давали тістечка і солодощі. Багатші – кидали монети. Гуртам із вертепом господарі давати випити й закусити. А тепер свято перетворилося на заробітки. І в Чехію їхати не треба. Це неправильно! – наголошує старенька.

Тим часом юнак років 20 охоче погоджується скласти Василеві компанію.

— А чому б і ні! Каже він! Хоч на шоколадку сестричці зароблю. Вона в цьому році наколядувала 350 гривень.

Хлопці разом ідуть у натовп, співають і простягають перехожим торбину як у Дід Мороза.

І справді люди кидають їм хто скільки може – хто гривню, хто – п’ять. Небагато, звісно, та головне – від душі.

Зароблені 22 гривні хлопці ділять між собою. І це тільки за кілька хвилин. За день, виявляється, можна наколядувати в місті чимало!

На подив наступною погоджується поколядувати за гроші жінка років 30. Вона навіть долучає до справи п’ятирічного сина.

— Я колядую тільки вдома, а тепер є нагода поспівати і для людей, — усміхається експериментатора. — Голос у мене гарний, настрій – теж.

За три хвилини вокальному тріо вдається зібрати 31 гривню. Зароблене Василь віддає маленькому Андрійкові – на солодощі.

Наступним погодився на експеримент чоловік років 40.

— Колядувати – не мішки носити. Мене в місті й так ніхто не знає, я з сусіднього району, – зазначив він.

Однак йому настільки сподобалося співати з гроші, що зупинити вокаліста було важко навіть після того, коли він довідався, що став учасником дослідження.

— А вуличні музиканти напевно добре заробляють, коли мені, не маючи навіть музичного слуху, за кілька хвилин вдалося наколядувати майже сто гривень. Чи люди у нас настільки чуйні, що за колядки готові платити хоч скільки – не знаю. А якби з бетлегемом у гості до кількох завітати – то й кілька тисяч зібрати можна, – наголосив чоловік.

Проте далеко не всі так радісно погоджувалися розважати натовп. Багатьох відлякувала можливість заробити таким чином. Дивно, але у людей хоч і пенсії низькі, і зарплати невисокі, а отримувати плату за свої таланти краяни чомусь соромляться. Не всі, безперечно, але багато хто.

— Бомжі під церквою лише так поводяться, – зазначив старенький дідусь. – Я людина хоч і небагата, але таким не займаюся. На хліб та масло грошей у мене вистачає.

— Як можна перетворювати церковне свято на бізнес? – сердито заявила жінка років 50. —Руками треба трудитися, а не язиком махати. Колядувати мають діти, вони – янголи. Їм не гріх за пісні і гроші дати.

Проте більшість перехожих навіть вислухати пропозицію до кінця не хотіли, дехто щось бубонів собі під ніс, дехто махав руками, а хтось – навіть повчав як правильно потрібно жити.

Але найбільше дивує інше – жоден із краян, до кого підходили з торбою колядники не відмахнувся і не пройшов повз них, абсолютно всі кидали їм гроші. Значить, хоч закарпатці – люди і сором’язливі, хоч і не завжди готові на альтернативний легкий заробіток, але зате щирі, духовно багаті і готові поділитися з ближнім останнім… навіть із незнайомцем просто посеред вулиці. Й це, безперечно, неабияк радує!

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород»