У закарпатському Берегові триває капремонт міських доріг (ФОТО)

П‘ять років вулицю Рожошерт заборонили розкопувати, щось на ній ремонтувати, псувати асфальтобетонне полотно, розпаскуджувати його та поправляти тротуари – зробили абсолютно так, як це практикується у сусідніх країнах Європи. Оце і є перший крок до загального порядку в місті.

Вулицею Рожошкерт, що перетинає місто з тильної частини ринку сільгосппродуктів та має довжину 1064 м., і мешканці, і влада донедавна соромилися. Критику уже не хотілося навіть слухати. Вісімнадцять років нею неможливо було проїхати. І сміх, і гріх!
Про біди одного окремо взятого шляху знали на всіх щаблях влади. Але ніхто нічого не міг удіяти, бо для капітального ремонту шляху грошей не вистачало. Приїжджали сюди навіть чиновники з мерії Будапешта. Нібито тут колись жили їхні предки, однак і цей візит не дав нічого. Довелося розраховувати на свої власні сили, тобто на гроші міської ради.
Поштовхом стали реформи, децентралізація коштів у тому числі. Хто б і що не казав, а місто стало заробляти значно більше, аніж дотепер. Коли ж фінансова скарбниця поповнішала, взялися за ремонт вулиці Рожошкерт. Слід сказати, що паралельно упорядковуватимуть та до ладу приводитимуть також інші дорожні артерії прикордонного містечка. Начальник шляхово-ремонтної організації Олексій Мельничин має чіткий план, де, що і як слід чинити. Коли виникають проблеми – є міський голова Золтан Бабяк, комунальні служби, депутати. Ось до них і піде за порадою та прохатиме сприяння та підтримку. Головне, що є з ким звірити свою робочу точку зору тощо.
Нерідко звик казати: аби своїми діями людей на насмішити, спершу фахівці чітко мають спланувати, як і що чинити. Відтак, заасфальтувавши меншу її частину майже три роки тому, узялися за праве крило (602 м.), що веде від перехрестя вул. Ольги Кобилянської у бік Лоньяї. Поділили його, як і тротуари, які складають 926 кв. м., на три рівних частини – по 220 метрів кожна. І ось так у міру надходження у казну грошей відрізки дороги потроху ремонтували. До того ж такою поетапністю кількох зайців убито. Аби не вникати у зайві подробиці цього питання, роботи за такою схемою крок за кроком допомогли минути, у тому числі, чимало незручностей, яких дотепер мешканці натерпілися доволі.

Головний міський шляховик Олексія Мельничин, який погодився бути гідом та розказати, як вулиця Рожошкерт оновлювалася, набирала нових обрисів і профілів, якою вона є зараз, мовив: «На сьогоднішній день дорога фактично є найкращою у Берегові. Реально тракт набув європейського вигляду – дорогою можна не тільки проїхатися з вітерцем, але й любо походити пішки. Що й роблять місцеві та гості. З тутешніми мешканцями, зокрема, Михайлом Савком, Ніною Гецко, Василем Петришком нам удалося з цього приводу поспілкуватися. Без перебільшення, вони дуже дякували усім, хто доклав старань і потуг з метою завершення вуличного ремонту. Звісно, приєдналася до їхніх думок і секретар міськради Людмила Токар, яка з родиною також є мешканкою цієї вулиці. Депутат зауважила: ніколи й не думала, що вулиця подарує не тільки зручності, але й красу.
А Марія Іллейш і взагалі у захопленні від роботи дорожників. Каже: «Зроблено якісно. Думала, що вже не дочекаюся, коли нарешті починять Рожошкерт. Тепер сухим тротуаром на лічені хвилини зможу дійти у центр міста, а свої гумові чоботи повішу на клинок. Вірю, що служитиме нашим дітям і онукам…»

Шляхові будівельники та інші спеціалісти чимало зусиль доклали, аби все робилося не тільки модерно, але й на довгі десятиліття було практично містянам. Тож спершу заклали основу у водовідведенні та водопровідній мережі – ця система людям буде корисною як мінімум років сто. Загалом було здійснено повний комплекс будівельних робіт, з вулиці вивезено кілька сотень автомашин ґрунту. Робилося це для того, аби асфальтобетон «сидів» так, як того вимагають відповідні технології, а вода під час дощів не заливала подвір‘я приватних осель. Надійно укладено також водовідвідні ринви та решітки, які виготовили у Львові. Останні злодіям металу не зняти – вони прикріплені шурупами міцно та надійно. Безпечно та вміло влаштовано бордюри, поребрики, які своєю естетикою також надають стильного вигляду місцевості. Дерева ними так гарно обгороджено, що можна тільки позаздрити умінню шляховиків.
Ось кілька цифр, які свідчать про масштабність цих робіт, які фактично вийшли на фінішну пряму. Бо це питання і насправді «вузьке» тільки з виду. А коли вникнути у конкретику, послухати коментарі фахівців, то дорожнє будівництво – це не просто рівний асфальт і міцний бетон.Це – таке собі поєднання смаків у низці будівельних сфер, шляховому зодчестві, архітектурі тощо. Мало хто знає статистику, що один бетонний бордюр, а виготовлені і вставлені так, що машина запросто може заїхати з вулиці у двір, має вагу 75 кг. Доставляли їх на піддонах зі Львова автомашинами – на один вміщалося 18 штук. Загалом їх привезли аж 1208, і жоден, на щастя, не розломився. Європейського зразка асфальтобетон на замовлення берегівчан виготовляли сусіди-мукачівці – на тротуари використано 66 тонн, а усього кожна частина вул. Рожошкерт «з‘їдала» 156 тонн цієї шляхобудівельної суміші. Великовагові машини за один рейс доставляли її відповідно 32 й 13 тонн (МАНи та КАМАЗи). На вулиці також розміщені гідранти, і якраз того дня, коли нам про усе це розказував та захоплено показував О. Мельничин, сюди під‘їхали депутат міської ради, директор фірми «Карпатвіз» Йосип Галайда та берегівські пожежники. Вони вирішили перевірити, яка ефективність водорозбірних колонок. Їх тут багато, тож біля однієї зупинилися та завченими рухами, приєднавши рукав, пожежники умить пустили воду й дали високу оцінку роботі шляховиків-ремонтників.

Треба сказати, що таке ж саме якісне асфальтове полотно, яке довершують тут, з‘явиться й на інших міських вулицях (мова найперше про Кініжі, де працюють виноградівські виробничники), фактично закінчено увесь комплекс підготовчо-будівельних робіт. Ця фаза – найтяжча, адже чимало дій доводиться виконувати під землею. Вони пов‘язані насамперед із копанням, прокладанням труб, бо вже значно легше привезти асфальт, висипати та сучасним катком його розрівняти. Тим часом у міській раді міркують над тим, як розширити дорожній фронт робіт і розпочати їх там, де також є нагальні проблеми з якістю шляхів.
Вдалося також побувати у мікрорайоні колишньої ЗОШ № 2, де міські шляховики цьогоріч заасфальтували вулиці Комарова, Бейли Іллейша, Пачовського тощо. За це тутешні мешканці Федір Нодь, Михайло Юска, Тіберій Балла, Микола Бонка висловлюють подяку меру, який завжди уважний до їхніх прохань. На шляхах тепер хоч бери, та яйце коти – настільки вони рівні. Нині найскладніше випробування – не заснути за кермом, оскільки дорожня гладь, як кажуть американці.
На завершення мій співбесідник зауважив, що із кожним мешканцем вулиці Рожошкерт укладено усний договір, де люди зобов‘язалися протягом найближчих п‘яти років нічого не копати та не рити, не псувати полотно, бо за такі несанкціоновані дії передбачено чималі штрафні санкції. Ось він, дійсно європейський підхід до цієї справи. На таких правилах поведінки наполіг міський голова Золтан Бабяк зі своїми заступниками. Він, зрештою, правий, бо якщо кожен, кому заманеться, ритиме, копатиме, прокладатиме, ламатиме, шкодитиме, то з сучасного та екстравагантного покриття залишиться одне решето. Хто потім дасть гроші, аби латати, поправляти, доладжувати? Якщо доведеться платити свої кровні – то кожен подумає, чи варто нищити те, що вже маємо. Отже, тільки за таких умов міська дорога приноситиме людям користь, служитиме довго та надійно.

Михайло ПАПІШ