Побратим-волонтер — побратиму-бійцю: "Перемога на фронті кується в тилу!"

Пам’ятаєте епізод із бульдозером на Інститутській під час Революції гідності? Василя Захарківа із Довгого його патріотичні переконання, природна цікавість і неспокійна вдача привели якраз туди у хвилини найбільшої напруги. Як і тисячі наших земляків, він тоді в Києві заробляв копійчину на прожиття. Відтак у революційний вир на Майдані поринув із головою. Тоді ж зробив і перші кроки на теренах волонтерства.

Роботу залишити не міг, бо мав фінансові зобов’язання, але нерідко повертався з Майдану без гривні в кишені. Допомагав не тільки землякам, що зазвичай характерно для закарпатців. Коли йшов Майданом, Хрещатиком, то своїм господарським оком прикидував, що і в якому наметі потрібно хлопцям, а згодом приносив, купивши за власні кошти. Вже з часом почав долучати до своїх і ті, що надсилали земляки на підтримку Євромайдану. Та все одно основу складали його власні заробітки.

Василь – емоційний, пристрасний, запальний, нерідко максималіст у судженнях, разом з тим він надзвичайно по-господарськи раціональний у підході до розв’язання яких-небудь житейських проблем. Ця його по-справжньому газдівська жилка, мабуть, є фундаментальною в сприйнятті ним життя як істинного українського патріота.

«Я міркував, що нам не дадуть спокійно жити, — говорить Василь, — тож психологічно був готовий до того, що розпочалося на Донбасі».
Він спокійно сприйняв повістку із військ­комату і розпочав проходити медичну комісію. Здивувало тільки, що лікарі у нього, колишнього спортсмена, винайшли деякі проблеми із здоров’ям, хоча ні на що не скаржився. Словом, забракували

Опісля обставини так склалися, що в зону АТО призвали довжанина Михайла Боднаря. Від нього Захарків безпосередньо дізнавався про бої, про життя в перерві між ними.

…Відвідати Михайла Боднаря — артилериста 24-ї механізованої бригади ми з Василем Захарківим приїхали в Мукачівський військовий госпіталь, де той лікується після поранення під м.Щастя на Луганщині.

— Кожен чоловік, який себе поважає, має бути там, на війні, — переконаний Михайло.

Наша розмова хіба що узагальнено торк­нулася особисто Боднаря. Кількома словами передав обставини поранення (він досі сильно налягає на праву ногу), а також про те, як його доставляли у Воростянівку, Попасну, Сватове і лікували у Вінниці. Більше ж говорили про характер боїв. Про побутові умови. Про ставлення фронтовиків до киян та про те, як по-різному в регіонах ставляться місцеві чиновники до проблем військових та їхніх сімей.

— Боєкомплект поставляють вчасно і вдосталь, — каже учасник АТО з Довгого. – Так само – дизпаливо. Нема проблем і з харчуванням. А все інше знаєте з теленовин.

Як розповів Михайло, є велика проблема в сигаретах, хлопці, особливо під час обстрілів, смалять безперервно. А щоб облаштувати землянку, треба заготовити деревину, в бензопилу залити бензину, а його не купиш. Так само — багато з чим.

Тому доводиться Василеві Захарківу свої зароблені гроші віддавати побратиму, щоб той міг воювати.

Понад 60 тисяч гривень зібрав особисто для військових обладунків бійця АТО Михайла Боднаря – на кевларовий шолом, термобілизну, бронежилет та ще багато чого. Але він був не один, тож щиро вдячний кожному, хто з розумінням поставився до його прохання допомогти коштами. Особливо учням Довжанської ЗОШ І—ІІІ ст., чий внесок, можливо, й не найбільший, але не менш важливий від бізнесових гривень.

Цей приклад побратимства, до речі, мав би стати для більшості з нас повчальним, бо поки хтось за нас там воює, наш обов’язок допомогти йому в той чи інший спосіб.

Василь Захарків, до прикладу, поставив перед собою нове самозавдання – підзаробити грошей та закупити для бійців АТО нехай і не новий, але мікроавтобус…

Михайло ІСАК, Іршавський район