Тільки вони і небо синє, або Як хлопці вітер ловили! (ФОТО)

Їх у Худльові знають всі: від малого до старого. Діти ходять за ними юрбою, старші, хоч і називають їх диваками, теж не проти спостерігати за їх дивацтвами.

Перший – Степан Манцулич. У свій час закінчив технічне училище, за професією – токар по металу. Має золоті руки, але серце тягнеться до музики, пісні. А погляд все життя зупинявся на  хмарах. Завжди хотілося літати! Такий собі худлівський Ікар.

Хто знає в селі найбільше пісень? Хто без тями закоханий в музику? Дискоклуб «Галактика» Степана Манцулича відомий далеко за межами області. А в далекому 1977 році Степан змайстрував свій перший параплан – родич дельтаплана. Гора Борлуг за селом ще такого не бачила. Юнак, розігнавшись, піднявся в небо. Ледь чи не щовечора крокував з друзями у це заповітне місце, майже 500 метрів над рівнем моря. Тренувалися на Горбку, так в Худльові називають підвищену місцевість біля колишньої радгоспної ферми. Потім була перерва майже в тридцять років. У селі думали, що просто порозумнішав. Але в 2008 році Манцулич знову почав літати. Хтось косив  свої ділянки, а Степан Михайлович обкошував  вершини Берлуга, а також Горба.

Давно виросли діти. Син Віталій став художником, подарував вже двох онуків. Троє діточок і в дочки Лесі. А дідусь все рветься в небо. Нині організував гурток при місцевому будинку культури.  Допоміг художній керівник цього закладу Володимир Ніколенко. Він також «хворіє» мрією літати. Має свій параплан.

З юнацьких літ Володимир любить пісню, музику так само, як і Степан. Вчився в Хустському училищі культури, звідти пішов  служити в армію, у морфлот. На базі у Владивостоці моряка із Закарпаття полюбили відразу: прекрасно грав на баяні, на гітарі. Тих три роки багато навчили хлопця. І нині художня самодіяльність Худльова – одна з кращих у районі. А Володимир свій вільний час (його так мало в тих, хто живе у селі) намагається викроїти для планерного спорту.

Запитую, чи дорого обходиться таке задоволення. Кажуть, якби дружини знали, скільки грошей тратять на запасні частини, на ремонти, то, жартують, давно б виписали їх з домової книги. І все ж, по секрету сказали, що «беушний» літальний апарат можна придбати за дві тисячі євро, потім шукати ще стільки на його ремонти. Понад дві тисячі євро коштує крило у нового апарата.

…Ідемо на Борлуг. Краса довкола – навіть описати важко. Степан з Володимиром перегукуються: «Який напрям вітру? Треба південний. Усе гаразд: дме із Середнього». Планеристи розповідають, що в такі хвилини понад усе – нетерпіння: швидше, швидше зібрати параплан, одягнути шолом, пристебнути ремені, стати під трикутне полотно крила, спіймати вітер і пірнути у повітряні хвилі. Заново звідати неповторну радість від того, що ти летиш, як птах.

Кажуть, що завжди чомусь побоюються: а раптом щось станеться, не зможуть полетіти – й не буде цього свята зустрічі з небом, радості, яку дає мить вільного лету в повітрі. Літають також Михайло Матейко, Василь Газуда з синами Янеком і Євгеном. Перед кожним польотом хлопці коло Хреста на вершині моляться. Бачила, як нелегко миттєво реагувати на мінливу погоду, зливатися воєдино з апаратом, буквально тримати в руках вітер, тілом урівноважуючи силу тяги. Усе це заняття для сильних духом і тілом. Це не кожному дано. А в Худьові є такі. Тільки дружини кожен раз просять, щоб були дуже обережні.

Марія ПІДГОРНА