ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Історичні витоки «новітнього закарпатського русинства»

    29 марта 2024 пятница
    Аватар пользователя Rusinistika
    Упродовж кінця ХVІІІ – середини ХІХ ст. в середовищі російської інтелігенції починає пробуджуватися зацікавленість Закарпаттям. Вихідці із Закарпаття і російські автори опублікували низку статей, у яких пропагували ідеї мовної, культурної, релігійної та етнічної єдності русинів-українців (малоросів) з росіянами (великоросами). Така зацікавленість турбувала австрійські власті. Це засвідчив австрійський історик Й.-Х. Енгель у праці «Історія України і українських козаків», що була опублікована в 1796 році. Хоча російська імперія ще не претендувала на включення Галичини і Закарпаття до свого складу, Й.-Х. Енгель відстоював виключне право Австрії на володіння українськими землями. Революційні події 1848–1849 років у Європі прискорили наростання національно-визвольних рухів поневолених народів Габсбурзької імперії. Уже 2 червня 1848 року в Празі зібрався Слов’янський конгрес, на якому обговорювали питання національного розвитку слов’янських народів Австрійської імперії. А. Добрянський подав до з’їзду проект державно-політичного об’єднання українців (русинів) Австрії у складі руського воєводства. Можливе об’єднання українців Карпат в одному державному союзі суперечило інтересам австрійців, які боялися, що згодом згуртовані русини поставлять питання про свою незалежність, як ставили питання поляки. Тому австрійці пішли на створення «Руського округу» (до нього ввійшли Марамороський, Угочанський, Березький комітати) із центром в Ужгороді. Він проіснував з 19 жовтня 1848 року до 20 березня 1849 року, так і не ставши повноцінним територіально-адміністративним утворенням, бо відав виключно мовно-шкільними і культурними питаннями. Ідеологи і практики угорського національного визвольного руху різко виступили проти об’єднання галицьких і закарпатських русинів та їх визволення, проти будь-якої автономії слов’ян у складі Угорщини. Вони домоглися ліквідації навіть ілюзорної автономії «Руського округу». З утворенням дуалістичної Австро-Угорської імперії в Угорщині посилився наступ угорського націоналізму. Однією із чисельних внутрішніх проблем територіальної цілісності Угорщини стало питання руської (української) етнічної і територіальної єдності. Державні власті, політичні партії та ідеологи угорського націоналізму, спираючись на наявність внутрішнього кордону між Угорщиною і складовою Австрії – Королівством Галичина, почали протиставляти закарпатських русинів галицьким, пропагувати галичанофобію, що стала офіційною політикою правлячих кіл Угорщини, творити з українців (русинів) Закарпаття окремий «угроруський», чи «карпаторуський», народ, який нібито немає нічого спільного з галицькими та наддніпрянськими русинами або малоросами. Аналогічну пропаганду вони започаткували і в Словаччині, де спробували поділити словаків на власне словаків і «слов’яків». Ця спроба не мала успіху, бо Словаччина повністю входила до складу Угорщини і не була поділена внутрішніми державними кордонами. У Закарпатті угорцям упродовж другої половини ХІХ ст. вдалося створити доволі чисельний прошарок змадяризованого чи проугорськи зорієнтованого духовенства, учительства і чиновництва. Саме це середовище стало живильним джерелом «угрорусинства», «тутешняцтва» і «неорусинства» ХХ ст. Загалом проблема належності Закарпаття, як і питання «угрорусинства», чи «карпаторусинства», залишалася внутрішньою проблемою Австро-Угорщини протягом 50–70-х років ХІХ ст.