Америки і Києви...

Що не кажіть, а людина - створіння дуже дивне! Колись у дитинстві в мене була одна рожева мрія. Я росла дитям "Великого и нерушимого", згодом на мою долю випали часи перебудови, становлення незалежної України. Той період міцно позначився на світогляді підлітка. Тому хотілося чимшвидше вирватися з того світу: я мріяла вирости і полетіти далеко за океан - до Америки. З мого боку були навіть намагання втілити мрію у життя, але вона мені не піддалася, так і не стала реальністю. Минали роки і я зовсім забула про свою дитячу мрію. Ставала більш приземленою - твердо для себе вирішила: от ще рік-два і поїду до столиці. Там легше реалізувати свої здібності, легше стати на ноги. До цієї мрії йшла кілька літ. Згодом зрозуміла, що виросла із мрії, бо стала ще більш приземленою. Схотілося лишитися жити в рідному місті. Там і реалізовувати свої плани, мрії, сподівання. А нещодавно зрозуміла, що хочеться ще меншого, або навпаки - більшого. Набрид темп життя ХХІ сторіччя, в якому доводиться товктися - хочеться тихого спокійного життя десь у гірському селі, не турбуючись, а що буде завтра, а що скаже шеф, якщо я вкотре запізнюся на роботу.... Хочеться просто жити і насолоджуватися життям. А всі Америки, і Києви? Зрештою, добре, що такі мрії були в житті, бо без них важко було б усвідомити, що насправді для щастя потрібно ТАК МАЛО!